СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиВладика Тарас Сеньків: «Просити у Бога допомоги не є наслідком браку віри, але ствердженням її присутності»
Проповідь преосвященного владики Тараса Сеньківа, єпарха Стрийського, у 9-ту Неділю по Зісланні Святого Духа, 22 серпня 2021 року, виголошена в часі Архиєрейської Божественної Літургії в катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.
Початок Біблії відкриває нам одну важливу істину. Коли Адам згрішив, відвернув погляд від Бога, а опісля несподівано почув Господній голос, то його паралізував страх. Тому оправдовувався, що «я боявся, тому сховався».
Нездатність побачити присутність Бога у наших проблемах та бідах
Якось Ісус наказав учням дістатися човном іншого берега раніше нього. Вони пливли, хоч з трудом, але без особливого страху з вітру чи хвиль. Жахнулися лише тоді, коли побачили, як Ісус йде їм назустріч по морю. «То привид» — заговорили й закричали з переляку. Жах і страх учнів характерний для всіх синів Адама. Посеред бурі апостоли не сподівалися побачити Ісуса, але припустили, що то може бути якась примара. Їм навіть не спадало на думку те, що Ісус може бути настільки близько до них у їх непростій ситуації.
Небезпека, з якою ми всі стикаємось, — це нездатність побачити присутність Бога у наших проблемах та бідах. Натомість ми часто бачимо «привидів». Та в кульмінаційну хвилину страху, коли ніч найтемніша, буря і вітер найбільш люті, а надія геть щезла, саме Ісус завжди приходить до нас, щоб об’явити себе Владикою всіх обставин та Спасителем в усіх бурях.
Іван Айвазовський, Ходіння по воді, 1890-ті роки
Цілковита довіра до Бога
Ісус звертається до учнів: «Не бійтеся, я — це!» Петро відповідає першим. Він готовий подолати свій страх, але вимагає доказу від Ісуса: «Господи, коли це ти, вели мені прийти по воді до тебе».
Для біблійних людей море є символом могутніх та хаотичних сил смерті і світу. Тож коли Ісус йде по поверхні моря, це означає, що він панує над смертю та над силами безладдя у створінні. Чи може людина мати участь у цій владі Христа? Напевно у Петра було таке бажання, і Ісус просто відповідає йому: «Іди». Досить одного слова, щоб вказати, що шлях доступний для всіх, хто хоче йти. Жоден попередній досвід тут не можна використовувати для порівняння. Це покликання до життя, заснованого на цілковитій довірі до Бога. Такій впевненості, що Ісус перемагає смерть і темні сили у світі, суперечить переважаюча частина людського досвіду. І тільки спрямованим на Христа поглядом можна розпізнати цю істину.
Хвилі сумнівів та недовіри у житті
Слово Христа та погляд на нього були достатньою мотивацією для Петра. Він вийшов із «безпеки» човна і дійсно пішов по воді до Ісуса. Та коли Петро перевів свій погляд з Христа на сильний вітер і великі хвилі, жах паралізував його мужність та віру, і він почав потопати.
Можливо, тут Петро не досяг успіху, але як мужньо він вийшов із човна на воду. Хіба це не подібне до наших побожних постанов? Коли погляд на Христа, або його слово, яке кличе нас до радикального кроку віри, пробуджує рішуче бажання йти за ним куди завгодно. У припливі ентузіазму відповідаємо «так», і деякий час, здається, що все в порядку. Однак скоро усвідомлюємо, що не все так легко. Віру починають випробовувати сумніви, клопоти та страхи. «Мабуть, погано розумів Ісуса… Можливо, пішов ліворуч, а слід було йти праворуч». Панічним поглядом дивимося на бурхливе море, яке маємо під собою. Найгірше у такій ситуації піддатися внутрішній паніці, стану власного нещастя та безпорадності.
Іван Айвазовський, Ходіння по воді, 1863 рік
Христова вірність та близькість для нашого зростання у вірі
Єдино правильним є відчайдушне благання Бога про допомогу. А це вимагає великої особистої покори. Багато хто радше намагається вирішувати все самостійно, ніж визнати, що вже не в силах. Як не дивно, але дехто думає, що прохання про допомогу до Бога свідчить про брак віри. Але просити у Бога допомоги не є наслідком браку віри, але ствердженням її присутності.
Як тільки Петро починає тонути, кричить: «Господи, рятуй мене». Важливим є не те, що зробив Петро, але Христос: «Ісус зараз же простягнув руку, вхопив його і мовив до нього: Маловіре, чого усумнився?». Вся наша рішучість йти за Христом опирається не на власні сили, але на Христову вірність нам, на його близькість, щоб сила нашої віри не ослабла. Коли Христос кличе нас за собою на дорогу до воскресіння і вічного життя, то не запитує: «Ви впевнені, що маєте достатньо сил та віри?», але: «чи ви вірите, що я буду з вами? Вірите в мою вірність?
Тому запевнення Ісуса: «Будьте спокійні! Це я, не бійтесь!» не є банальним «поплескуванням по плечу». Це є слово Всемогутнього Бога, який ніколи не покидає своє створіння. Запевнення Божого «Я є» настільки сильне, бо воно є змістом імені, яким Господь представляється своєму народові. Це єдиний твердий ґрунт під ногами, куди можна ступати і йти.
Бути сміливими у слідуванні за Христом
Страх з невдач, болю, відсудження, невідомості, несхвалення, з того, що інші думають про мене… Він приходить лише тоді, коли перестаємо дивитися на Того, хто подолав страх. Тому з Христом ми зможемо завжди бути «його людьми» за всіх обставин. Навіть якщо буквально тонемо в турботах, тривогах та труднощах, вони можуть сягати нам «до шиї», але ніколи «над голову».
Бути сміливим не означає не боятися, але вийти, незважаючи на свій страх. У Одкровенні апостола Івана є список тих, хто не увійде до неба. Його очолюють не світ, не блудники чи ідолопоклонники, навіть не безбожники. На першому місці боягузи (Одкр. 21, 8). Ті, хто протягом свого життя побоявся зосередити погляд очей свого серця і ума на Христі. На Христі, який каже кожному з нас у кожній життєвій ситуації: «Не бійся! Я з тобою». Амінь.
єпарх Стрийський
