СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиВладика Богдан Манишин: «Сьогодні побажаймо більшого — бачити не силу зла, а Воскреслого Христа, який це зло Перемагає!»
«Війна, яка прийшла в Україну та змінила звичний спосіб життя українців, обпекла душі, скалічила тіла, забрала життя людей, які в той чи інший спосіб потрапили під її жорстоке дихання. Вона залишила по собі рани, душевну і тілесну біль, розгубленість і зневіру, злість і відчай; виявила як найкращі так і недобрі риси людського характеру. Такою є важка спадщина війни. Тож усвідомлюючи ці обставини, маємо розгорнути перед суспільством Євангеліє любові, заповнивши нею вигорілі місця у стражденних душах». На цьому наголосив владика Богдан Манишин, єпископ-помічник Стрийської єпархії УГКЦ, у Великодньому посланні.
Христос Воскрес!
А як звечоріло, того самого дня, першого в тижні, — а двері ж були замкнені там, де перебували учні: страхались бо юдеїв, — увіходить Ісус, став посередині та й каже їм: «Мир вам!» Це промовивши, показав їм руки й бік. І врадувались учні, побачивши Господа. (Йоана 20. 19–20)
Дорогі у Христі! Кожен, хто хоча б раз в житті по-справжньому пережив радість пасхальноі ночі, розуміє, чому вона є більшою за щорічне почитання події, що проминула. Це — Нове Життя, яке дві тисячі років тому засяяло з гробу і було дароване всім віруючим в Христа. Кожен з нас прийняв цей дар і має можливість ним жити. Ми віримо, що своєю смертю Ісус змінив саму її суть, вчинивши її переходом в Боже Царство. «Смертю смерть подолав» — перемінив трагедію людства в Перемогу, вчинивши і нас учасниками свого Воскресіння.
Протягом усієї історії спасіння ініціатива завжди належить Богові, який перший виходить своєму створінню на зустріч, навіть при таких обставинах, коли «двері ж були замкнені там, де перебували учні». Мученицька смерть Ісуса на хресті похитнула віру апостолів у Його божественне послання, замкнула у внутрішніх переживаннях трагедії. Відкритість завжди наражена на хрест, а терпіння і страх перед переслідуваннями замикає людину на саму себе. Христові учні зачинились від жорстокого світу, щоб вижити, але не маючи відповіді для чого і як далі з цим жити. Тож коли Христос явився учням після свого воскресіння з мертвих, він показав їм рани на своєму тілі. Ці рани переконали учнів, що перед ними їх Бог і Спаситель.
Протягом років війни українське суспільство стало подібним до цієї замкненої спільноти апостолів, які задаються питаннями і шукають вихід. Війна, яка прийшла в Україну та змінила звичний спосіб життя українців, обпекла душі, скалічила тіла, забрала життя людей, які в той чи інший спосіб потрапили під її жорстоке дихання. Вона залишила по собі рани, душевну і тілесну біль, розгубленість і зневіру, злість і відчай; виявила як найкращі так і недобрі риси людського характеру. Такою є важка спадщина війни. Тож усвідомлюючи ці обставини, маємо розгорнути перед суспільством Євангеліє любові, заповнивши нею вигорілі місця у стражденних душах.
Як живе Євангеліє, як відповідь на потребу часу став рух волонтерів, які у найскрутніші для країни часи вчинили неможливе — провели всеукраїнську мобілізацію милосердя, стали під хрестом тих, хто віддає за нас своє життя, щоб перед усією світовою спільнотою засвідчити про те, що наша жертва не буде змарнована, а захисникам Батьківщини дати силу до боротьби! З кожною наданою допомогою від українців всього світу мандрує на фронт та до постраждалих від війни частинка їхнього серця. Всеукраїнська справа підйому національної свідомості та милосердя стала можливою тому, що знайшлись ті, яких називають Йосифом з Никодимом, що знімають стражденне та закатоване тіло з хреста. Знайшлись ті, хто керований любов’ю та почуттям обов’язку йшли до гробу, згадуючи сумно тих, хто може відкотити від нього камінь, але з різних причин цього не робить. Українські волонтери стали ангелом небайдужості, який відкочує камінь від гробу Спасителя, свідчачи про те, що ласку благословити має більшу той, хто більше перетерпів.
Для учнів Христових прихід Вчителя був надзвичайно вражаючим. Вони бачили воскресіння Лазаря, були присутні при воскресінні дванадцятирічної дівчини, бачили чудо воскресіння юнака з Наїну. Але вони також бачили страсті Христові. До них Спаситель повернувся не тільки «з глибини землі», Він прийшов з аду, як подібно приходять до нас наші поранені і скалічені війною.
Свого часу апостоли запитали Христа: «Учителю, — де перебуваєш? Відрік він їм: Ходіть та подивіться». І вони прийшли і побачили, що «Син Чоловічий немає де голову прихилити». І, як скаже пізніше євангелист Йоан, він прихилив її на хресті. Апостоли побачили Ісуса, який повернувся з війни, що ведеться «не проти тіла й крови, а проти начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби в піднебесних просторах». Побачили Ісуса, який повернувся до них Переможцем зла, яке здавалось непереможним.
Підкріпляючи нас у вірі своїми посланнями, апостол Павло каже: «Там де запанував гріх, помножилась благодать», що означає — не бійтеся зла. Бо з його збільшенням Господь обдаровує нас своєю благодаттю, щоб його побороти!
Тож сьогодні, коли всі один одному бажають Перемоги, побажаймо більшого — бачити не силу зла, а Воскреслого Христа, який це зло Перемагає!
† Богдан Манишин,
єпископ-помічник Стрийської єпархії УГКЦ
