Владика Богдан Дзюрах: Не даймо ворогові окупувати наше єство, взяти у заручники наше серце, спустошити нашу душу

28 травня 2022

У Неділю самарянки владика Богдан Дзюрах, апостольський екзарх для українців візантійського обряду у Німеччині та країнах Скандинавії, на запрошення архиєпископа Відня кардинала Крістофа Шонборна мав нагоду відвідати столицю Австрії. Упродовж цього візиту владика помолився Божественну Літургію у церкві Святої Варвари, виголосивши проповідь до вірних.

Владика Богдан Дзюрах: Не даймо ворогові окупувати наше єство, взяти у заручники наше серце, спустошити нашу душу

Святий Йоан відзначається великою докладністю у описах євангельських подій, учасником яких він став. Лише подумаймо: минуло близько 50 років від подій, які він описує в Євангелії, а він подає навіть докладні години, в яких сталася та чи інша подія. Про свою першу зустріч з Ісусом Йоан згадує: «Було ж близько 10 години» (Йо. 1, 39). Тепер, говорячи про зустріч з самарянкою, пригадує, що «було ж під шосту годину». Саме в ту мить Ісус промовив до цієї жінки: «Дай мені напитися». Мине небагато часу, і Ісус «між шостою і дев’ятою годиною» (пор. Мр. 15, 33–37) посеред темряви Страсної п’ятниці знову відчуватиме велику спрагу — на хресті, коли скаже напівголосно: «Я спраглий» (Йо. 19, 27)… Очевидно, не йшлося у розмові з самарянкою про заспокоєння тілесної спраги, подібно як Ісус відмовився споживати їжу, принесену учнями, відказуючи їм: «Їжа моя — волю чинити того, хто послав мене, і діло його вивершити». Так само Ісус міг би сказати тепер про свою спрагу: «Я прагну лиш одного: дати тобі засмакувати води живої вічного життя, відкрити у твоєму власному нутрі джерело вічного життя». І справді, аж до кінця діалогу більше не йшлося про природну воду: ані Ісус не діставав з криниці Якова води, а жінка й далебі — покинула свій глек, який була принесла зі собою, і побігла до мешканців Сихару, розділити з ними радість зустрічі з Месією.


Бог запрошує нас на зустріч

Так, зустріч з нашим Господом мала б і для нас мати таке велике значення, що ми мали б пам’ятати ті моменти, коли Він спілкувався з нами, коли кликав нас за собою, коли потішав нас і милосердився над нашою нужденністю. Ця пам’ять про годину зустрічі з Ісусом нехай розпочнеться в нашому житті від пам’яті про час Літургії в неділю у храмі. Але також про час приватної чи спільної молитви вдома, у родині. Часто скаржимося, що бракує часу на молитву. Але найкращий спосіб знаходити час на зустріч з Богом це — визначити конкретні години молитви і вірно триматися їх, щоб самостійно чи в колі друзів і рідних зустрічатися із Господом у молитві.

Бо те, що на перший погляд може видаватися як наша поміч і ласка для Ісуса: іду до храму, бо Церква закликає це робити, — так, наче б Богові щось додавалося від нашого приходу; молюся, щоб часом Бог «не образився» на мене і не сталося чогось поганого… Ні, Бог не потребує від нас нічого для себе самого. Він прагне єдиного — розділити своє вічне щастя і повноту життя із нами, Він прагне нашого спасіння, нашого щастя. Коли дає заповідь, коли наказує чи радше просить щось робити, коли запрошує прийти на зустріч з Ним, то лиш тому, що добре знає спрагу нашого серця, нашої душі. Він знає, що це насправді ми приходимо втомлені з дороги і носимо у серці неподоланну спрагу за любов’ю, за добротою, за безпекою, за повнотою життя.

І Він чекає нас при криниці благодаті, чекає нас, щоб розпочати з нами щирий діалог, розмову Бога і людини, в якій людині пропонується не просто якийсь дочасний земний дар, але щось набагато більше — воду, що пливе до вічного життя, воду спасіння, благодать відпущення гріхів і милосердя.


Образ Святих Таїнств

Саме тому Ісус торкається того, що є в житті цієї жінки симптомом її душевної недуги: каже привести її чоловіка. Так, своїм невпорядкованим життям ця жінка насправді шукала не задоволення, але щастя, повноти життя, любові, і ніяк не була в стані знайти їх у людей. Подібно як кровоточива жінка ходила від лікаря до лікаря і ніхто не міг зарадити її недузі, аж доки не прийшла до Господа і з вірою не доторкнулася краю Його одежі — і припинилася її кровотеча, життя вже не втрачало свою силу, навпаки, в Христі Ісусі вона осягнула не просто зцілення тілесної недуги, але спасіння: «Жінко, віра твоя спасла тебе, іди у мирі».

І край одежі Господа Ісуса, і ця криниця, при які відбулася спасенна зустріч з Господом, є образом Святих Таїнств, в яких ми черпаємо спасіння, повноту життя. Господь запрошує нас, так як жінка кликала до свої земляків: «Ідіть но і подивіться на чоловіка, що сказав мені все, що я робила. Чи, бува, не Христос він?» Чи, бува, і Він не стане Вашим Спасителем? То ж відгукнімося на це запрошення, прийдімо до Ісуса з повною довірою, не ховаймося за «побожними словами», так як на початку діалогу робила жінка, але щиро виявляймо Господеві наші рани, наші тривоги, болі, розчарування, сподівання. А Він готовий дати нам із джерела спасіння води живої, обмити нею наші душі, скріпити серце, дарувати нам повноту життя, ознакою чого стане мир, радість і бажання та готовність кликати інших до Ісуса.


Господь завжди на нас чекає

Ми можемо також звертатися до Христових учнів, подібно як це робила жінка-самарянка: «Дай мені, отче, води живої!», «Дай благодаті Божої любові, Божої благодаті, Божого вічного життя!», «Я прагну приступити до Святої Сповіді, прийми мене, чекай на мене так, як чекав Ісус на жінку самарянку, дай відчути, що і ти спраглий, спраглий за моїм спасінням, за порятунком від гріха, за зціленням моїх душевних ран!».

Пам’ятаймо, що Господь завжди на нас чекає. Він завжди і всюди є з нами. Наша проблема в тому, що ми не завжди є з Господом. Часто навіть перебуваючи у храмі тілесно, нашими думками і серцем ми блукаємо далеко поза місцем зустрічі із Господом: думаємо про нісенітне, або просто про банальні і буденні речі нашого щоденного життя. Але буває, що ми носимо в серцях і душах великі смутки і печалі, як от у цих трагічних тижнях, коли розгорнулася з нечуваною жорстокістю і брутальністю війна проти нашого народу: ми думаємо про сотні зруйнованих міст і сіл, понівечених людських доль, вбитих життів — дітей, жінок, чоловіків і людей старшого віку. Ми приносимо цей свій біль до Ісуса і благаємо Його: очисти нашу землю від навали окупантів, віджени загрозу, зупини насилля, дай нам Твій мир! А водночас захисти нас самих, наші серця і наші душі від гніву, злості, помсти і ненависті. Бо якщо я допущу до свого серця це все, то це буде означати, що ворог окупував і зруйнував не лише ще одну частину нашої землі, а що він окупував моє нутро, взяв у заручники моє серце, спустошив мою душу, яка має бути храмом Святого Духа, а тепер — на радість і злорадство ворогам, перетворюється на печеру розбишак. Нехай цього не станеться!

Нехай Господь Воскреслий наш Спаситель залишиться із нами, так як залишився з мешканцями міста Сихар, нехай дає нам ласку пізнавати щораз то більше Його і таїнство вічного життя, яке Він нам дарує. Щоб і ми могли засвідчити перед усім світом оту глибоку переміну, яка сталася в нас від віри: «Віруємо не з-за самого твого оповідання — самі бо чули й знаємо, що направду він — світу Спаситель», він — мій Спаситель і Господь. Амінь.

† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та Скандинавії

Персони

Дивіться також

Живе Телебачення Мукачівська греко-католицька єпархія Релігійно-інформаційна служба України Український Католицький Університет Офіційний сайт Ватикану Новини Ватикану Consilium Conferentiarum Episcoporum Europae