Владика Богдан Дзюрах: «Навернення відбувається тоді, коли у центрі нашої уваги Божа безумовна та безкорислива любов»

20 лютого 2022

Неділя про Блудного сина, 20 лютого 2022 року. Владика Богдан Дзюрах, апостольський екзарх для українців візантійського обряду у Німеччині та країнах Скандинавії, через особисту фейсбук-сторінку ділиться своїми духовними роздумами над притчею про двох синів та милосердного Батька. «Можливо, вже настав для мене час вертатися додому? Не вагаймося і не відкладаймо на пізніше повернення додому! Бо там на нас чекає бенкет любові, який зможемо розділити з Отцем і з нашими братами і сестрами, відчути на собі обійми Батька — передсмак воскресіння і небесної радості!» — мовив єпископ.

Владика Богдан Дзюрах: «Навернення відбувається тоді, коли у центрі нашої уваги Божа безумовна та безкорислива любов»

«І як він був іще далеко, побачив його батько його й, змилосердившись, побіг, на шию йому кинувся і поцілував його. Тут син сказав до нього: Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе. Я недостойний більше зватись твоїм сином… . А старший син озвався до батька: Ось стільки років служу тобі й ніколи не переступив ні однієї заповіді твоєї, і ти не дав мені ніколи козеняти, щоб з друзями моїми повеселитись. Коли повернувся цей син твій, що проїв твій маєток з блудницями, ти зарізав для нього годоване теля. Батько ж сказав до нього: Ти завжди при мені, дитино, і все моє — твоє. А веселитись і радіти треба було, бо оцей брат твій був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся» (Лк. 15, 20–21.29–32).

Господь Ісус розповідає притчу, щоб допомогти нам зрозуміти суть християнського навернення. Отож, нам слід навернутися не тільки від власного гріха, — що цілком зрозуміло і очевидно, — але, парадоксальним чином, «навернутися» і від власної «досконалості», від спроби «заробити» собі на небо, на прихильність Божу, на вічну нагороду. Бог не є бухгалтером, який рахує наші гріхи чи наші заслуги; він — Батько, Який нас любить безконечною і вічною любов’ю. Навернення відбудеться тоді, коли у центрі нашої уваги не будуть ані наші гріхи, ані наші заслуги, але єдино і виключно — Божа безумовна, вірна і безкорислива любов.

Ось перед нами постають два молодих чоловіки. Обоє є синами… Але чи почуваються і чи живуть як сини? Здається, ще не до кінця. Вони мусять пройти свій шлях до відкриття, до усвідомлення і до життя як діти батька, як сини. Цей шлях можна окреслити у світлі нинішньої притчі як шлях з поля додому.

Обоє вертаються із поля, кожен зі свого: перший, молодший, вертається з «поля» свого віддалення від батька, з поля свого морального падіння і приниження, з поля, яке, як проклята земля, приносить тільки гіркий плід розчарування, смутку і тихої розпуки. Повернення із цього поля почалося із моменту «опам’ятання», потрясіння, яке переживає молодший син від вигляду власної нужденності і власного упадку. У цьому «опам’ятанні» укрита рівно ж пам’ять про втрачений рай батьківської оселі, двері якої, як йому здається, для нього зачинилися навіки. Але він, все ж таки, наважується йти додому. Буде просити, щоб батько прийняв його бодай за наймита, за слугу.

А на порозі батьківського дому він раптом бачить, а радше — відчуває, що двері не зачинені, бо тими дверима було серце БАТЬКА, а ключем до них — ЛЮБОВ. Саме тому двері отчого дому, так само, як двері вітцівського серця, завжди відкриті для дітей, — яка б доля чи недоля не спіткала їх. Це — найголовніше відкриття молодшого сина. Йому ще треба пройти той шлях пізнання любові Отця і пройти крізь двері батьківської любові, щоб наблизитися до серця Батька, відчути биття цього серця і зробити так, щоб його власне серце билося в унісон з батьківським, запалилося безумовною і милосердною любов’ю, яка спасає із безодні найважчих і найганебніших гріхів.

Подібну дорогу навернення, дивним чином, мусив пройти і старший син. Хоча фізично він перебував при батькові, духовно був дуже далеким від його серця, від його любові. Він керувався меркантилізмом: сподівався, що за хорошу поведінку отримає належну нагороду. Що більше, він її очікував, а навіть, домагався! Його серце теж потребувало великого очищення, навернення. Він мусив відкрити, усвідомити і прийняти, що на любов не заслуговують, — любов лише приймають з вдячністю і радістю, а відтак — дарують дальше.

Нездатність старшого сина «увійти у радість» свого батька виявилася назовні у його нездатності сприйняти брата і щиро радіти з його повернення додому. Навернення в житті старшого сина довершиться щойно тоді, коли він перестане покладатися на власні добрі вчинки і заслуги та дозволить перемінити себе любов’ю Отця, а ця переміна проявиться у його новому відношенні до брата.

Чи я перебуваю в домі Отця? А може я ще на полі? Яке це поле? Можливо, вже настав для мене час вертатися додому? Не вагаймося і не відкладаймо на пізніше повернення додому! Бо там на нас чекає бенкет любові, який зможемо розділити з Отцем і з нашими братами і сестрами, відчути на собі обійми Батька — передсмак воскресіння і небесної радості!

† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та країнах Скандинавії