Владика Богдан Дзюрах: Любов, яка готова послужити, дарує надію світові та уділяє спасіння

29 квітня 2021

У Великий четвер, день літургійного спомину Тайної Вечері Господа і Спаса нашого Ісуса Христа та події умивання ніг апостолам, владика Богдан Дзюрах, апостольський екзарх у Німеччині та країнах Скандинавії, закликає священників та усіх вірних побачити у вчинках Ісуса перед Його смертю приклад для наслідування.

Владика Богдан Дзюрах: Любов, яка готова послужити, дарує надію світові та уділяє спасіння

Чим ближче наближалася «Його година», тобто спасенні Страсті заради відкуплення людського роду, тим щораз виразніше наш Господь виявляє спосіб, яким це відкуплення довершиться. Цю свою місію, своє найголовніше і єдине завдання, задля якого Отець Небесний послав Його у цей світ, Ісус описує лаконічними словами: «Син Чоловічий прийшов не для того, щоб йому служили, але — послужити й дати життя своє на викуп за багатьох» (Мт. 20, 28). Так говорив Ісус своїм учням по дорозі в Єрусалим. Тепер же, на Тайній Вечері, Він вже без слів, а самим тільки вчинком виявляє суть свого покликання: бути служителем, бути Слугою задля спасіння багатьох.

Господь приходить, не щоб панувати, але щоб служити

Ісус постає перед нами як Слуга. Увійшовши в Єрусалим, Він став на дорогу здійснення пророцтва Ісаї про стражденного Слугу Господнього, який бере на себе людські немочі, хвороби і гріхи (Іс. 42, 1–7; 53). Бо саме так зволив Господь відкупити світ: не силою війська, не потугою земної влади, а силою любові, любові, яка віддає себе цілковито, яка готова принизитися аж до землі, аж до смерти, любові, яка не шукає свого, а прагне тільки одного: спасіння людства і людини. Господь приходить, не щоб панувати, але щоб служити.

Ця нинішня подія мусила змінити, а навіть перевернути багато що у головах апостолів, які, йдучи за Вчителем із Назарету, навіть по дорозі до Єрусалиму сперечалися, хто з них тут найголовніший, хто найстарший, та намагалися виторгувати у нього кращі місця у Царстві Божому, так би мовити «міністерські крісла». Очевидно, вони не сприймали своєї близькості до Ісуса в Ісусових категоріях служіння, але хотіли застосувати до Ісуса світські категорії величі, слави, панування, сили.

Апостоли мусили отримати світло і силу Святого Духа, щоб збагнути і засвоїти цю Божу науку, яку сьогодні отримують не словами, а цим незвичним вчинком свого і нашого Господа і Вчителя. Щойно переродившись у вогні Святого Духа, вони будуть здатні проголошувати Христову науку, і робитимуть це не стільки словами, скільки усім своїм життям: «Бо ми не самих себе проповідуємо, але Христа Ісуса, Господа; самі ж ми — слуги ваші ради Ісуса» (2 Кор. 4, 5). Слова апостолів стануть інтерпретацією їхніх вчинків. Так було завжди, від самого початку. Навіть Євангелія були написані не відразу, а як відповідь на певний запит, на прохання пояснити, чому християни живуть настільки інакше, ніж всі довколишні народи, чому вони себе взаємно настільки люблять.

Так, Ісус приніс не нове вчення, але приніс спасіння, приніс нове життя. А першою ознакою спасіння і цього нового життя є новий тип взаємовідносин між людьми: «Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного! Як я був полюбив вас, так любіте і ви один одного! З того усі спізнають, що мої ви учні, коли любов взаємну будете мати» (Йо. 13, 34–35). Не каже, що пізнають по гарних словах, глибокій науці чи навіть захоплюючих вчинках і чудах. Ісус явить усьому світові свою любов, любов, яка похиляється над стражденною грішною людиною, щоб послужити.

Любов, яка готова послужити, дарує світові надію та спасіння

Вчора, полагоджуючи у Мюнхені певні справи, пов’язані з моєю реєстрацією тут в Німеччині, ми з о. канцлером зайшли до домініканського храму св. Каєтана в центрі Баварської столиці, де 62 роки тому був проголошений наш Екзархат. Там на полиці мені впала в око одна книжка і я її придбав. А вже гортаючи по дорозі в метро, побачив коротке розважання про вмивання ніг, де наведені одні роздуми сирійського диякона і піснопівця Кирілонаса з 4 століття. Ось уривок з цього чудесного ранньохристиянського твору:

«Наш Господь запровадив дванадцятьох до дому, щоб їм обмити ноги. Він вказав їм як на спадок на їхні місця, а відтак підвівся, щоб їм як Приятель служити. Він приніс мийницю, налив благотворної води, взяв рушник і підперезався ним». — І далі оповідач робить себе присутнім в цій події, продовжуючи: — «У цьому моменті я, що був присутній при цьому, пролив багато сліз і мій дух збентежився. Я заховав своє обличчя і відвернув свій погляд. Я вибіг назовні, тому що я не міг дивитися на це, як Він припадав до землі. Тому я покинув дім і голосно закликав: «Чому це відбувається? Створіння сидить перед своїм Творцем і дає собі обмити ноги? Я питав пророків: „Благаю вас, послухайте мене спокійно трохи. Мої очі побачили дивовижне, що я вам всім бажаю зараз описати. Той, Кого ви заповідали як Вогонь і Дух, як всемогутнє Полум’я, як Невидимого, подібного до Буття, на яке лише з трудом можна дивитися, так що жодна людина у світі не може побачити Його і залишитися живою, Той, про Котрого ви казали, що зі страху перед Ним Ангели закривають крилами своє обличчя, Той, про котрого ви казали, що Даниїл бачив його як Ветхого днями, що сидить на престолі, Той, про якого ви навчали, що Його погляд жахає землю і змушує тремтіти все творіння, — саме Цей став Слугою, носить мийницю, вмиває рибалкам ноги і витирає їх рушником, що більше, він робить це навіть своєму зрадникові!“ — І тепер чути голос пророків, які відповідають цьому піснеспівцю: — „Замовкни, чоловіче, і більше вже не говори нічого! Бо ти звістив нам Благу Вістку! Якщо це дійсно саме так відбулося, то всьому світові уділилося спасіння і надія. Ми вже давно чекали, щоб це почути. Ми радіємо, бо слова наших книг виявилися правдивими. То ж іди і не хвилюйся. Дякуй, прославляй Бога і більше не сумуй!“».

Якщо це дійсно сталося, то спасіння і надія були дані світові! — ось суть нинішньої події і суть всього християнського життя: там, де світові являється любов, яка готова послужити, яка готова бути жертовною і повною самопосвяти, — там світові наново дається надія, там світові проголошується і уділюється спасіння.

Виявляти світові образ нашого Спасителя

Дорогі Отці, ми називаємося християнами, Христовими учнями. Що більше, ми допущені до участі у великому таїнстві Христового священства, через рукоположення ми стали священнослужителями. А це означає, що ми перші маємо допустити до свого серця благодать і силу Святого Духа, щоб вона нас перемінила, щоб зробила нас здатними явити в нинішньому світі образ нашого Спасителя як Того, Котрий служить. Господь очікує від нас цього єдиного: готовності служити і таким чином явити світові присутність Його любові, яка дає нове життя, нову надію, яка дає спасіння.

То ж нині, напередодні славних Страстей Господніх, не сумуймо, але дякуймо Богові і прославляймо Бога — нашим життям, нашим служінням, нашою любов’ю одне до одного і до всіх без винятку людей, а особливо тих, кого Господь повірив нашій духовній опіці. Якщо це буде відбуватися, то і на теренах Екзархату з’явиться нова надія, довершиться спасіння у житті багатьох людей. І саме цього бажає і очікує від нас Господь. І саме цього я собі і вам в цей день щиро бажаю. Амінь.

† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та країнах Скандинавії

Локації

Персони

Дивіться також

Живе Телебачення Мукачівська греко-католицька єпархія Релігійно-інформаційна служба України Український Католицький Університет Офіційний сайт Ватикану Новини Ватикану Consilium Conferentiarum Episcoporum Europae