Великоднє послання владик УГКЦ у Польщі: «Хай радість з Христового воскресіння, яка прийшла усьому світові через хрест, наповнить Ваші серця»

7 травня 2021

«Багато хто Пасху Христову зводить до одного тільки виміру — недільного святкування, споживання посвячених страв, забуваючи, що з радісним аспектом пасхального таїнства нерозривно пов’язані тривога Великої п’ятниці і тиша Великої суботи». Такими словами звернулися до вірних владики Української Греко-Католицької Церкви у Великодньому посланні.

Великоднє послання владик УГКЦ у Польщі: «Хай радість з Христового воскресіння, яка прийшла усьому світові через хрест, наповнить Ваші серця»

ВЕЛИКОДНЄ ПОСЛАННЯ

владик Української Греко-Католицької Церкви у Польщі

Всесвітлішим, Всечесним і Високопреподобним Отцям,
Преподобним Монахам і Монахиням
та всім вірним Української Греко-Католицької Церкви у Польщі

Христос Воскрес!

Дорогі Брати і Сестри!

В п’ятницю перед Лазаревою суботою, коли закінчується Великий піст як такий, співаємо на Вечірні: «Після того, як ми звершили спасенну для душі Чотиридесятницю, дай нам, Чоловіколюбче, побачити і святий тиждень твоїх Страстей, щоб прославляти в ньому величні діла твої і невимовний твій задля нас Промисел». Для нас чимось очевидним є, що до неділі Воскресіння Христового готуємось, після шести тижнів Великого посту, тижнем, який називаємо Великим або Страсним. В ньому кожен день має свою «тему», а від четверга богослуження відтворюють хронологію останніх днів земного життя Ісуса Христа. Однак до половини четвертого століття християни святкували Пасху нашого Спасителя, тобто його перехід від смерті до життя, в одному дні, чи, точніше, звершуючи цілонічне чування. Одні, для яких найвищим авторитетом був апостол і євангелист Іван, робили це в тому самому часі, в якому святкували свою Пасху юдеї, чотирнадцятого дня весняного місяця нісана, незалежно від того, на який день тижня це припадало. Інші, також покликаючись на авторитет апостолів, святкували Пасху в неділю після чотирнадцятого нісана. Остаточно перемогла традиція святкування в неділю. Перший Вселенський собор у Нікеї в 325-му році встановив, що це має бути перша неділя після весняного повного місяця.

Ми можемо собі тільки уявляти як інтенсивним і насиченим було святкування Пасхи Христової в одному цілонічному чуванні. Це був синтез історії спасіння. Суд над Ісусом, його Страсті, смерть, погребення і Воскресіння, а також дар Святого Духа, були нерозривно пов’язані. Свідчили про це як літургійні тексти, так і іконографія, в яких, за євангельськими розповідями, воскреслий Христос носив на тілі рани. Хрест і воскресіння творили одно, були як два боки медалі.

З четвертим століттям, з виходом християнства з катакомб, почалися зміни також в способі святкування таїнств віри — постає літургійний рік. Те, що в ньому найважливіше — пасхальне таїнство — підлягає процесові, який називаємо історизацією. Єдине досі святкування Пасхи Христової стає спомином поодиноких моментів: розп’яття, смерті, зішестя в ад, Воскресіння і зіслання Святого Духа п’ятдесятого дня. Таким чином, хрест отримав «свій» день, Велику п’ятницю, а неділя стала торжественним святкуванням самого Воскресіння. Це має свої плюси, бо важко людині сприймати всі правди одночасно. Але не меншими є негативні наслідки — можна забути про нерозривну єдність хреста і Воскресіння, страждання і прослави. Коли протягом перших трьох століть християни святкували Пасху в одному цілонічному чуванні, всі, які раділи з Воскресіння Христового, так само чули про його Страсті, розп’яття і смерть. А сьогодні якими є пропорції між числом тих, які у Велику п’ятницю на Вечірні співають «Як поховаю тебе, мій Боже? Якою плащаницею обгорну? Якими ж руками діткнуся нетлінного твого тіла?», а тими, хто в неділю Воскресіння слова з пасхальної Утрені «Веселися, торжествуй і радуйся, Єрусалиме, побачивши Царя Христа, що немов жених із гробу виходить» охоче втілюють в своєму житті? Багато хто Пасху Христову зводить до одного тільки виміру — недільного святкування, споживання посвячених страв, забуваючи, що з радісним аспектом пасхального таїнства нерозривно пов’язані тривога Великої п’ятниці і тиша Великої суботи.

Дорогі у Христі! В одній з проповідей виголошених членом спільноти послідовників євангелиста Івана, що святкували Пасху 14 нісана, в день розп’яття Ісуса, читаємо, що в році своєї смерті Ісус не спожив Пасху, але її вистраждав. Пасхою називали також жертовне ягня, яке, заколене і спечене, було найважливішою стравою в юдейській пасхальній вечері. Можемо перефразувати слова ранньохристиянського письменника і сказати, що і цьогорічну Пасху Христову, як і щотижневі недільні Пасхи вже більше як рік, ми не святкуємо, але страждаємо. Пандемія для багатьох стала їхньою Великою п’ятницею, днем переходу з «цього світу до Отця» (Ів.13, 1). Для всіх нас це вже другі Великодні свята, яким передує немов безкінечна Велика субота, час розгубленості і очікування. Якщо були християни, для яких Великдень означав тільки радість святкування, то вже понад рік вони кожного дня переконуються, якими правдивими є слова ап. Павла з Послання до римлян, що лунають в Таїнстві хрещення: «Чи ж не знаєте, що всі ми, що в Христа охрестилися, у смерть його хрестилися? Ми поховані з ним через хрещення на смерть, щоб, як Христос воскрес із мертвих славою Отця, і ми теж жили новим життям» (Рим 6, 3–4).

Страждання має потужну деструкційну силу. Може вести людину до безодні розпачу, позбавляти надії. Але глибока релігійна свідомість, з істинним образом Бога, спроможна вказати шлях до його переображення. Сьому пісню канону пасхальної Утрені починають такі слова: «Той, що юнаків із печі визволив, ставши людиною, терпить як смертний, і стражданням зодягає смертне в красу нетління». По-людськи це неможливо, щоб страждання породжувало красу. Однак коли страждає Богочоловік, те, що видається парадоксальним і нездійсненним, стає доступним. Доступним для нас, яких Бог створив на свій образ і подобу, а воплоченням і пасхальним таїнством Христа дарував спасіння і здатність вже тут, на землі, зазнавати і виявляти красу, нетлінність і обожествлення. Кожного дня в літургійній молитві Церковного правила на Вечірні і Утрені оспівуємо і дякуємо Богові за ці дари. А в часі пандемії, коли інстинкт самозбереження може штовхати людину до крайнього егоїзму, євангелист Іван в своєму першому посланні вчить нас, що уподібнюючись до Христа в любові, вже тут звершуємо свою Пасху: «Ми знаємо, що ми перейшли від смерті до життя, бо любимо братів» (1 Ів. 3, 11).

У Велику суботу ми востаннє в поточному церковному році звершували Божественну Літургію св. Василія Великого. Від навечір’я Різдва Христового до Великодня десять разів служимо цю Євхаристію, в якій ієрей від імені всіх зібраних в закінченні анафори звертається до Господа, називаючи його «поміччю безпомічним, надією безнадійним, бурями гнаним спасителем, плаваючим пристановищем і недужим лікарем». І просить, щоб Він, знаючи кожного і прохання його, ізбавив «всяке село, місто і країну від голоду, пошесті, землетрусу, потопу, вогню, меча, навалу чужих народів та міжусобної брані». Не покидаймо надії, що в наступне навечір’я Різдва Христового, прохання про захист від пошесті не буде вже таким воланням про порятунок, як є сьогодні.

Нашу надію на воскресіння живить свідчення тих, яким воскреслий Христос з’являвся на третій день після смерті. Читаємо про це в Новому Завіті, оспівуємо в богослуженнях. Винятково актуальним і потрібним є здатність бачити знаки перемоги життя над смертю в створеному світі, котрий від якогось часу сприймаємо як джерело загрози. Климент Римський, засланий до Херсонесу Таврійського, писав наприкінці першого століття в Посланні до коринтян: «Обміркуймо, возлюблені, як Владика докладно показує нам, що буде очікуване воскресіння, початком якого Він вчинив Господа Ісуса Христа, воскресивши Його з мертвих. Погляньмо, возлюблені, на воскресіння, що стається в часі. День і ніч нам показують воскресіння: ніч засинає, день настає; день минає, ніч приходить» (XXIV,1–3).

Дорогі Брати і Сестри!

Багато речей промовляє за те, щоб повторити за ап. Павлом, що скарб, яким є віра і життя маємо «у глиняних посудинах, щоб було видно, що велич сили є від Бога, а не від нас» (2 Кор. 4, 7). Слова апостола народів з Другого послання до коринтян, в контексті пандемії, агресії на Україну з боку Росії, економічних, політичних і кліматичних негараздів стали болісно актуальними: «Нас тиснуть звідусіль, але ми не пригноблені; ми в труднощах, та ми невтрачаємо надії; нас гонять, та ми не покинуті; ми повалені, та не погублені. Увесь час носимо в тілі смерть Ісуса, щоб і життя Ісуса в нашім житті було явним» (2 Кор. 4, 8–10). Проте історія показала, що коли згідно з людською логікою видавалося, що ми в Польщі після 1947 року, як Церква, під утисками і гоніннями вже назавжди повалені, завдяки незламності кільканадцяти священників і багатьох мирян перейшли всякого роду випробування і дочекалися відродження церковних структур. Цього року припадає 25-ліття створення Вроцлавсько-Ґданської єпархії і Перемисько-Варшавської митрополії, а створення Ольштинсько-Ґданської єпархії в переддень 30-ліття відродження Перемиської єпархії і призначення її єпископа стало наступним етапом розвитку Церкви, в якій наступник апостолів, за словами ап. Петра з Діянь, є свідком Христового воскресіння (пор. Діян. 1,21–22).

Цього року припадає також річниця події, яка засвідчила, що наша Церква вже спроможна власними словами розповісти про віру, надію і любов, даровані людству Богом. Катехизм УГКЦ, який побачив світ у 2011 році, має назву «Христос — наша Пасха». Кожен народ, кожна помісна Церква повинна прагнути відкрити, а відкривши здійснити, свою місію в історії. Не йдеться про нездоровий месіянізм, але сприйняте в дусі християнської дияконії завдання показати світові «перлину в скарбниці віри Вселенської Церкви», як назвав у вступі до Катехизму християнську традицію, згодом названу київською, Глава нашої Церкви Блаженніший Святослав. Хай назва Катехизму стане нашою програмою. Хай ті, хто творить Перемисько-Варшавську митрополію УГКЦ: виселені в 1947 році з рідних земель та покоління їхніх нащадків, іммігранти з України, українці й поляки, всі, кому залежить на поширенню Доброї Новини і єдності християн, свідчать про те, що «Бог так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, аби кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним» (Ів. 3, 16). Хай радість з Христового воскресіння, яка прийшла усьому світові через хрест, наповнить Ваші серця.

Благословення Господнє на Вас!

† Євген Попович,
архиєпископ і митрополит Перемисько-Варшавський

† Володимир Ющак,
єпарх Вроцлавсько-Кошалінський

† Аркадій Трохановський,
єпарх Ольштинсько-Ґданський

Перемишль — Вроцлав — Ольштин,
Пасха Христова 2021 року

Локації

Персони

Дивіться також

Живе Телебачення Мукачівська греко-католицька єпархія Релігійно-інформаційна служба України Український Католицький Університет Офіційний сайт Ватикану Новини Ватикану Consilium Conferentiarum Episcoporum Europae