У Польщі вірні та духовенство УГКЦ на чолі із владикою Володимиром Ющаком відзначили 25-ліття утворення Вроцлавсько-Ґданської єпархії

ЗВЕРНЕННЯ

преосвященного владики Володимира Р. Ющака,

з нагоди ювілею 25-тиліття установлення Вроцлавсько-Ґданської єпархії

Духовенству, монашеству та вірним
Вроцлавсько-Кошалінської Єпархії

Христос Воскрес!
Дорогі у Христі Сестри і Брати!

Неділя, 6 червня цього року, — це день наших спільних єпархіальних святкувань Ювілею 25-ти ліття установлення Вроцлавсько-Ґданської єпархії, яка була проголошена 31 травня 1996 року. В першу неділю червня цього року в нашому Вроцлавському соборі, але також у всіх наших парафіяльних церквах, підноситься до Господа подячна молитва за чверть століття існування єпархіальних структур та за всі добрі діла, які впродовж цього часу вдалось досягти всім нам, тобто мирянам, монашеству, духовенству та ієрархам. Найперше маємо на думці духовне добро, яке творилось у нашій єпархії за час останніх двадцять п’ять років.

В цей день приносимо особливу подяку Богові за Його благодать, що спливала на всіх нас у Божественних Літургіях, які щоденно служить наше духовенство. Дякуємо за отримане прощення гріхів у Святому Таїнстві Покаяння та за воду Святого Хрещення, яка спливала на новонароджених, обмиваючи їх з первородного гріха та включаючи у Христову Церкву. Дякуємо за благодать Святого Духа, отриману у Святому Таїнстві Миропомазання, яка постійно скріпляє нас Його дарами. Виявляємо сьогодні Богові нашу вдячність також за всі нові подружжя, які, в імені Церкви, благословили наші священники, та за всіх дияконів, священників і єпископів, на яких сплила Божественна благодать через покладання єпископських рук у часі хіротонії. Виявляємо також вдячність Богові за тих членів нашої Церкви, які, пройшовши свій життєвий шлях, відійшли до Дому Отця, поєднані зі Спасителем і ближніми, та були скріплені на цю путь намащенням олією Святого Єлеопомазання.

Чверть століття нашої Єпархії — це також час успішного і плідного проповідування Божого Слова духовенством в часі Божественних Літургій та катехитами під час лекцій релігії. Без проповідування Божого Слова неможливим було б зростання Церкви та життя у вірі її членів.

Двадцять п’ять років існування нашої Єпархії — це одночасно також пройдений шлях творення і діяльності єпархіальних та парафіяльних структур, а також поточного функціонування парафіяльних рад під проводом місцевих парохів. Це також час благодійної діяльності єпархіального «Карітасу» та інших єпархіальних структур і урядів. Одним словом, срібний ювілей нашої Єпархії, переіменованої у минулому році на Вроцлавсько-Кошалінську, це не тільки прожитий відрізок часу, але передовсім період, наповнений Божественною благодаттю, молитвою і освяченням, проповідуванням Божого Слова та відданим служінням духовенства, монашества і вірних на славу Божу та для добра Церкви і Божого народу. Ми всі, в залежності від прожитого віку, є наочними свідками та учасниками цієї праці і молитви у наших парафіях, монаших спільнотах та єпархіальних структурах.

Дорогі у Христі Сестри і Брати!

Ми всі добре знаємо, що утворення у 1996 році Вроцлавсько-Ґданської єпархії не було початком церковної присутності нашої Церкви і її діяльності на території післявоєнної Польщі, по лівому боці ріки Вісли. Синод Єпископів нашої Церкви зміг прийняти рішення про утворення нової єпархії, яке опісля поблагословив святий Папа Іван Павло ІІ тому, що на цих землях вже від давна існували сильні греко-католицькі парафії та душпастирські осередки. На Західних та Північних землях післявоєнної Польщі опинилось у 1947 р. біля 150-ти тисяч виселенців акції «Вісла». Південні деканати Вроцлавсько-Ґданської єпархії були утворені передовсім виселенцями з Лемківщини. На півночі більшість греко-католиків становили виселенці з Перемищини, Ярославщини, Любачівщини та Грубешівщини. Власне вони, виселенці акції «Вісла», привезли з рідних земель глибоку віру, любов до Бога і ближнього та глибоке прив’язання до східного обряду та до своєї святої Греко-Католицької Церкви. Цього прив’язання не змогли вирвати з їхніх сердець ні заборона існування нашої Церкви у Польщі, ні переслідування з боку комуністичних служб, ні брак церковної, парафіяльної та єпархіальної інфраструктур. У 1991 р. уся територія Польщі стала приналежною до відновленої Перемиської єпархії, щоб згодом, внаслідок адміністративного поділу у 1996 р., правобережжя увійшло до складу Перемисько-Варшавської архиєпархії, а на території, що лежить по лівому боці ріки Вісли утворено Вроцлавсько-Ґданську єпархію. Історія останніх років — це значне поповнення наших церковних громад, головно у більших містах, новоприбулими до Польщі громадянами України. Всіх вітаємо та дякуємо за спільну молитву та за спільну справу розбудови нашої єпархії.

Зберігати свою релігійну, церковну і національну свідомість у найважчі часи допомагали нашим вірним їхні душпастирі, які, разом з ними розділяли на чужині недолю вигнанців. Потрібно було б тут навести перелік імен наших священників, котрі, як добрі пастирі, не залишили у важких часах своїх вірних. З огляду на обмежені можливості цього звернення важко було б, одначе, це виконати. Більшість з нас, місцевих, напевно однак зберігає у пам’яті першого післявоєнного синкела для греко-католиків у Польщі о. мітрата Василя Гриника, душпастиря Хшанова — о. мітрата Мирослава Ріпецького, краківського пароха — о. мітрата Миколу Денька, наступного синкела для греко-католиків — о. мітрата Степана Дзюбину та, опісля, двох одночасних синкелів, призначених для наших вірних у Північній та Південній частинах Польщі: о. мітрата Івана Мартиняка, пізнішого єпископа Перемиського та згодом архієпископа і митрополита Перемисько-Варшавського, а також о. Йосафата Романика, монаха-василіянина, довголітнього Протоігумена Василіянського Чину у Польщі. Всі вони, а з ними численні інші єпархіальні священники та монахи служили Божому народові, підтримуючи його на дусі, уділяючи Святі Таїнства та, проповідуючи йому Добру Новину про спасіння.

Єпархіальні структури нової єпархії почав творити у 1996 р. перший Вроцлавсько-Ґданський владика Теодор Майкович. Після його передчасної смерті у 1998 р. відповідальність за єпархію перебрав тимчасовий її адміністратор о. мітрат Петро Крик, пізніший владика для українців греко-католиків у Німеччині та Скандинавії. Сьогодні, коли відійшли вже священники старшого покоління, відповідальність за Церкву перебрало на себе покоління священників, які народилися в родинах виселенців акції «Вісла». Головно вони, тобто середнє і молодше покоління священників, є сьогодні парохами в нашій єпархії. Підтримують їх прибулі до Польщі священники з України, які у великій мірі перебрали відповідальність за душпастирство новоприбулих громадян України. Варто в цьому місці також зауважити, що всі правлячі сьогодні у Польщі греко-католицькі єпископи, виводяться з родин, які жили на території Вроцлавсько-Ґданської єпархії.

Згадуючи душпастирів, які працювали на території Вроцлавсько-Ґданської єпархії, не можна поминути монаших спільнот. Свою вагому частку у церковне життя внесли передовсім Отці Василіяни та монахи Студійського уставу. В різний час, по лівому боці ріки Вісли, працювали також наші місцеві монаші жіночі спільноти: сестри Василіянки, сестри Служебниці Непорочної Діви Марії та сестри Святого Йосифа Обручника Пресвятої Богородиці. Монахині двох останніх спільнот служать в нашій єпархії по сьогоднішній день. Вони катехизують, допомагають парохам при церквах, дбають про єпископське помешкання та несуть допомогу старшим і тим, які потребують опіки. Їм теж завдячуємо молитовну пам’ять у всіх наших болях і потребах. За всіх єпархіальних священників, всіх ієромонахів та сестер-монахинь, підношу сьогодні до Господа подячну молитву.

Подячною молитвою обіймаю також всі особи, які співпрацювали та співпрацюють з нашим духовенством: дяків, паламарів і церковників, членів парафіяльних хорів та парафіяльних рад а також всіх, хто брав на себе обов’язок співвідповідальності і старання за парафіяльні храми. Нехай Господь щедро винагородить!

Дорогі у Христі Сестри і Брати!

Перше 25-ти ліття нашої єпархії це передовсім праця над творенням єпархіальних структур, це консолідація парафіяльних громад у помісну єпархіальну Церкву. Протягом першого чверть століття ми займались також, у великій мірі, будуванням парафіяльних храмів та домів. Дякувати Богові, будови нових споруд вимагають сьогодні від нас вже набагато менше часу, труду і грошей. Підтримки потребує, однак, ще парафія в Ґожові В’єлькопольському, яка вже кілька років старається пристосувати пошпитальну каплицю на потреби парафіяльного храму. Заохочую підтримати їх своїми пожертвами в Неділю Зіслання Святого Духа.

Однак, на початку другого двадцятип’ятиріччя не залишаємось без нових викликів. Передовсім мусимо вчитись так проповідувати Боже Слово, щоб воно залишалось у серцях вірних та посіяло у них віру. Також світова пандемія поставила нас перед новою дійсністю. Сьогодні постає питання, як оживити наші парафіяльні структури після пандемії. З боку священників та вірних щораз частіше чуємо запитання, що потрібно робити, щоб наші вірні, головно ті, які вже понад рік залишаються в неділі у своїх хатах, знову повернулися до своїх парафіяльних церков? Після пандемії мусимо бути набагато більше вразливими на людські потреби та на людську нужду. Йдеться тут про потреби як матеріальні, так і духовні. Викликом залишається також практична модель нашого християнства, щоб не було воно тільки святочним, тобто практикованим при нагоді найбільших церковних празників та у зв’язку зі Святими Таїнствами, тобто присутністю в храмах під час хрещення або вінчання когось з родини, чи у зв’язку з похороном.

За час пандемії нової якості набрали в житті нашої Церкви також медіа, завдяки яким можемо в неділі гостити з Божественною Літургією в хатах наших вірних. Вивчення вимагає форма і спосіб дальшої присутності медіа в нашому церковному просторі. Також ми, як члени Церкви, мусимо навчитись мудро та вміло з них користати, щоб вони не замінили нам реальної присутності вірних в храмах.

На митрополичому рівні, тепер вже трьох єпархій, вирішення вимагає також календарне питання, яке дозріває вже протягом надто довгого часу. Похилитись потрібно і над новими суспільними явищами у Польщі та їхнім впливом на наших вірних, головно на наше молоде покоління. Про це все будемо говорити у листопаді, в часі другої сесії спільного міжєпархіального собору нашої Церкви. Без сумніву, за якийсь час яскраво постане перед нами також мовне питання, тобто питання рідної мови, яку часом називаємо мовою серця. Народна мудрість говорить, що мова серця — це мова, якою молимось, сваримось та рахуємо. Потрібно бути свідомим, що сьогодні для значної частини наших вірних у щоденному спілкуванні не є вже нею ні українська, ні теж лемківська мова. Сьогодні не знаємо, що ще нового може принести нам майбутнє. Ще півтора року тому ми не сподівались, що цілий світ буде паралізований вірусом SARS-CoV-2, що перехворіє на нього, як досі, біля 170 мільйонів людей, та, що забере він життя трьом з половиною мільйона мешканцям Землі. А це ще не кінець.

Однак наш дотеперішній досвід, також досвід нашої Церкви і нашої єпархії показує, що всі перешкоди можна подолати. Призначені, 74 роки тому, на загибель та забуття наша Церква і наш народ не пропали. Також людство не здалося під ударами смертельно небезпечної світової пандемії. Навпаки, спільна загроза викликає людську консолідацію, готовність на жертву і посвяту та мотивує до шукання способу на подолання загрози. У хвилинах загрози народ більше і частіше звертається у молитві до Бога. Для себе, для своїх родин, а також для Церкви і народу він випрошував в таких хвилинах опіку і заступництво Пресвятої Богородиці, нашої Небесної Покровительки. Благословення і захист з небес, глибока віра, справжня любов до Церкви та народу, відвага та геройський труд вистачали, щоб успішно подолати всі перешкоди та розвиватись, а не падати духом. Гарним прикладом такої постави є власне наша Церква у Польщі, якої сьогодні, за минулими злими намірами, вже не повинно б бути, а яка є, живе, розвивається, відзначає свої ювілеї та з надією і, принаймні, з поміркованим оптимізмом споглядає у майбутнє.

Нехай 25-літній Ювілей установлення Вроцлавсько-Ґданської єпархії, разом з її важливим славним історичним минулим, буде для всіх нас передовсім радісною нагодою для оптимістичного погляду у майбутнє.

До такого відчуття та життєрадісного бачення і творення майбутнього нашої Єпархії, всіх сердечно запрошую. На цей майбутній шлях зі щирого серця уділяю всім архиєрейське благословення.

Благословення Господнє на Вас!

Дано у Вроцлаві,
при катедральному соборі Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста,
дня 26 травня 2021 року