«Своєю смертю і славним Воскресінням Христос відновлює в людині дар життя і кличе йти за Ним — дорогою життя», — владика Богдан Дзюрах

18 жовтня 2020

У 18 Неділю по Зісланні Святого Духа, роздумуючи над євангельським уривком про покликання перших апостолів Ісусом Христом, Секретар Синоду Єпископів УГКЦ владика Богдан Дзюрах пропонує заглибитися у цю розповідь як парадигму Христового учнівства. «Він кличе нині і мене з тобою, брате і сестро. Якою буде наша реакція? Якою буде наша відповідь на це божественне запрошення, яке Христос скеровує до нас сьогодні: „Не бійся! Ходи за Мною!“?»

«Своєю смертю і славним Воскресінням Христос відновлює в людині дар життя і кличе йти за Ним — дорогою життя», — владика Богдан Дзюрах

Нинішнє Євангеліє є парадигмою Христового учнівства. Воно показує з одного боку Христову педагогіку в стосунку до учнів, а з іншого боку — вчить, як мали б учні, справжні Христові учні, реагувати на запрошення Свого Божественного Вчителя. Пригляньмося докладніше до цієї чудової і захоплюючої євангельської сцени.

Господь увіходить у ситуацію розчарування

Рибалки виходять зі своїх човнів, у них — порожні сіті і пустка в серці. З чим повернуться до своїх родин? Що покладуть дітям і дружині на стіл? Як подивляться їм у вічі? І ось у цю ситуацію розчарування, страху, безнадії входить наш Господь. Напрошується до човна до Симона, а той човен нараз стає образом усього його життя, таким, яким воно є у цю мить, — життя, яке раптово захиталося в своїх основах, не запевняючи Симонові і його ближнім безпеки, радості, надії. І саме посеред цієї ситуації, в такому стані цього життєвого порожнього човна розпочинає звіщати своє Слово спасіння наш Господь. Господь не раз допускає людині відчути якусь пустку, щоб могти увійти до її серця зі своєю пропозицією, зі своїм Божим даром…

Дійсність безповоротно змінюється силою і діянням Божого Слова

Ісус навчає словом, а Його навчання є особливим, не таким як у книжників і фарисеїв; на противагу до їхнього формального і вихолощеного із милосердної і співчутливої любові моралізаторства, яке випливає з хворобливого дотримання зовнішніх обрядів і ритуалів, Слово Ісуса випливає з Його Божественного Серця, а тому воно є повновладним, як повновладним є сам Бог і Його всемогутня і безконечна любов, яка дає надію і нове життя. Його слово не є пустопорожнім звуком, воно несе в собі обітницю життя, а навіть — саме життя: «Слово Моє — Дух і життя» — скаже Ісус принагідно на іншому місці.

І щоб доказати це, що в Його Слові укрита життєдайна сила Духа, Ісус переходить від слів до діла. Запрошує Симона відчалити на глибінь і закинути сіті на ловитву. Виклик великий, а навіть — нечуваний, бо щоб після цілонічних і безрезультатних спроб довіритись Комусь, Хто навіть не вважається експертом із ловитви риби (наш Спаситель був знаний серед своїх краян як син теслі), — це для досвідченого рибалки Симона чимала провокація. Проте, його серце вже було зігріте Божим Словом. Симон відчув, що цьому слову, а радше цій Особі, можна повірити, можна довіритись. То ж він відчалює від пристані свого людського розумування і людських калькуляцій та повністю довіряється Слову: «На твоє слово, Господи, закину сіті». І ось слово-обітниця, зроджене в Серці Господа, стає дійсністю у житті Симона-Петра. То ж Симонова дійсність безповоротно змінюється силою і діянням Божого Слова. І хоч свідомість власної гріховності ще чинить останню недолугу спробу перешкодити всепереможній ході Божого Слова, що кличе, ніщо вже не може встоятися перед закликом, який лунає з уст Ісуса: «Не бійся! Від нині будеш рибалкою людей», тобто будеш кимось, хто витягатиме людей з безодні супротивних сил і загрозливих стихій, хто стане посередником і благовісником спасіння, яке принесу тобі і іншим людям Я, Господь.

Правильна реакція учнів: покинути все і йти за Ним

І ось єдина правильна реакція спостерігається із боку перших Христових учнів: покинули все і пішли за Ним. Як дуже ця реакція відрізняється від тієї, яку покажуть натовпи голодних людей, згромаджених навколо Ісуса у пустині (пор. Йо. 6)! Він там також промовляв до них словом, звіщав спасіння, проголошував обітниці життя, наближення Божого Царства. Потім, відтак, здійснив зі свого милосердя знак — розмноження хлібів і риби, нагодувавши тисячі голодних і виснажених втомою людей. Але вони, побачивши це чудо, не збагнули суті. Замість довіритись Йому усім своїм єством і вирушити за Ним дорогою спасіння, вони вирішили ув’язнити Його у своїх людських дочасних матеріальних планах: хотіли впіймати Його, щоб зробити своїм царем. Але Бога неможливо ув’язнити. За Богом можна тільки йти, Йому служити, слухатися, підкорятися з любові і в довір’ї, в глибокому переконанні, що якщо Він здатний дати хліб насущний, рибу, одяг, то Він запевнить і подарує набагато більше, щось, чого найбільше потребує людське серце: спасіння, щастя, повноту життя. Але трагедією людини у всі часи буває те, що людина вирішує проміняти небо на землю, вічність на дочасність, щастя на короткочасне задоволення, які вона і так рано чи пізно втратить назавжди…

Христос кличе йти за ним дорогою життя

Не так поводяться Христові учні. Вони не намагаються ані затримати Ісуса, ані використати Його присутності, щоб час від часу, в моментах кризи, поповнити свій сімейний бюджет чи порятувати підмочену чоловічу професійну репутацію. Вони, навпаки, покидають все, що мали дотепер, бо розуміють, що Він пропонує і здатний дати їм щось набагато більше, щось безконечно більше. Він пропонує їм спасіння, порятунок, а не лише провізоричні вирішення таких чи інших тимчасових проблем і клопотів. Він у своєму милосерді сягає аж до першопричини людського розчарування, смутку, страху і тривоги. Своєю смертю і славним Воскресінням відновлює в людині дар життя і кличе йти за Ним — дорогою життя. Він кличе нині і мене з тобою, брате і сестро. Якою буде наша реакція? Якою буде наша відповідь на це божественне запрошення, яке Христос скеровує до нас сьогодні: «Не бійся! Ходи за Мною!»?

† Богдан Дзюрах,
Секретар Синоду Єпископів УГКЦ