СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Сьогодні кожна спільнота потребує Бога»: владика Аркадій Трохановський про свій досвід віри та перші кроки єпископського служіння
25 листопада 2020 року Святіший Отець Папа Франциск оголосив про створення на території Польщі нової Ольштинсько-Ґданської єпархії та проголосив отця Аркадія Трохановського першим правлячим архиєреєм. Відтак 23 січня 2021 року Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав в Ольштинському катедральному соборі Покрови Пресвятої Богородиці в Польщі провів хіротонію першого правлячого єпископа Аркадія Трохановського новоствореної Ольштинсько-Ґданської єпархії УГКЦ. Сьогодні маємо нагоду ближче познайомитися із преосвященним владикою Аркадієм та більш детально розпитати про перші кроки його єпископського служіння.
1. Ваше Преосвященство, насамперед розкажіть про свою сім’ю та родину.
Мої батьки — виселенці депортаційної акції «Вісла» 1947 року з Західної Лемківщини. Моя мама Ольга народилася у 1942 році в лемківському селі Вавжка, а мій батько народився 1942 року в лемківському селі Брунари Нижні. Помер у 2009 році. Похований у Шпротаві (Західна Польща).
Маю на рік молодшого брата Григорія. У нього — дружина Катерина і дві доньки: Тамара та Наталія. У мене також є молодша на вісім років сестра Юстина. Має чоловіка Адама та дочку Олю.
2. Хто були Вашими першими вчителями у вірі? Як це навчання віри відбувалося?
Моїм першим вчителем віри була бл. п. монахиня сестра Ольга Гайдукевич, ЧСВВ, дочка о. Володимира Гайдукевича. Також навчав мене катехизи о. Юліян Гойняк. Навчання відбувалося в катехитичному залі при костелі, де ми відправляли наші Літургії в Шпротаві. Це був час, коли ми не мали ще свого храму в Шпротаві. Сестра-монахиня приїжджала до своєї мами, дружини о. Володимира, і навчала нас катехизи. Цю працю продовжував о. Юліян Гойняк з Зеленої Гори.
3. Яким чином зародилося Ваше покликання до священства? Чи це було раптове осяяння, а чи поступовий шлях розпізнання порухів власної душі?
Моя дорога до священства — це етап розпізнавання, але основу йому дали сестра-монахиня Ольга Гайдукевич та о. Юліян Гойняк. Це була потреба служити Церкві.
4. Перш за все, Ви розпочали навчання у Митрополичій семінарії у м. Любліні, відтак — у Папському теологічному університеті у м. Вроцлаві та паралельно у м. Гамінгу. Якими Вам запам’яталися семінарійні роки? Чим захоплювалися під час навчання серед богословських дисциплін, та й загалом?
Навчання у семінарії — це був дуже цікавий час. Я люблю вчитися, тобто з великою увагою приймав усі предмети, але особливо моральне богослов`я, а також патрологію — науку Отців Церкви. Дуже добрим досвідом були лекції зі східного канонічного права з проф. Лєшком Адамовичем. Мене завжди захоплювало поглиблення східного богослов`я. Магістерську роботу писав я про святих Кирила та Методія, про важливість їхньої місії для слов`ян. Я продовжував студії у Вроцлаві на Папському богословському факультеті, але тут потрібно було набагато більше вчитися самостійно. Я тоді це поєднував з душпастирською працею. Тут я зрозумів, що треба бути спеціалістом із східного богослов`я.
5. Окрім того, Ви здобували освіту в австрійському університеті. Розкажіть, будь ласка, більш детально про те, що це було за навчання?
В Австрії я навчався в Катехитично-Мовному Інституті. Цей Інститут був заснований з думкою про студентів із Східної Європи. Тут вчили Катехизму Католицької Церкви англійською мовою. Це було і друге завдання Інституту: навчити студентів англійської мови. Інститут працює при американському Університеті Стюбенвіль, штат Огайо. В Австрії вони мають єпропейське відділення. Американські студенти протягом першого семестру мають нагоду відвідати Європу та вивчають тут філософію і богослов`я. Для мене був це великий досвід спілкування зі студентами із США та Східної Єпропи. У нас була нагода подорожувати Австрією, також відбули ми прощу до Риму. Я дуже задоволений тим, що мав таку нагоду і вчився в Австрії. У 2019 році я мав нагоду побувати в м. Ґамінгу на Катехитичній Конференції.
6. Ваша докторська дисертація була пов’язана із екуменізмом у вченні святого Йоана Павла ІІ. Тому таке питання: яким Ви бачите сьогоднішній екуменічний рух та місце Української Греко-Католицької Церкви у ньому?
Святий Іван Павло ІІ сказав, що Україна — це лабораторія віри. Тут зустрічається Схід з Заходом, і що Україна повинна бути мостом, який єднає дві християнські легені. У цьому процесі поєднання він велику роль визначив Українській Греко-Католицькій Церкві. Вважав, що наша Церква повинна показати всім, як можна бути східною, а одночасно визнавати примат Римського Архиєрея. Щоби так було, наша Церква мусить бути вірна своїй ідентичності. Дуже добре, що наша Церква має свій план щодо екуменічного руху. Думаю також, що повинні ми постійно відновлювати наші зв`язки з Константинополем. Ми ніколи не розривали цих відносин, але відновили єдність з Римом. Наша Церква у всіх країнах світу, там де ми є, повинна активно включатися в екуменічний рух. Це може мати різні форми. Це може бути наукова діяльність, харитативна, і також культурна. Найважливіша є молитовна, але, як знаємо, не завжди нас запрошують до цього, і це ми досвідчуємо у Польщі. Не бажає цього, наприклад Польська Автокефальна Православна Церква в Польщі.
7. 25 листопада 2020 року Святіший Отець Папа Франциск оголосив про створення на території Польщі нової Ольштинсько-Ґданської єпархії та проголосив Вас першим правлячим архиєреєм. Де і як Ви сприйняли цю вістку? Хто саме Вам її повідомив?
Вістку про це, що мене обрано першим правлячим архиєреєм Ольштинсько-Ґданської Єпархії передав мені по телефону Апостольський Нунцій у Польщі. Для мене це було великим розгубленням. Я цього не сподівався.
8. 23 січня цього року відбулася Ваша єпископська хіротонія та інтронізація. Із якими почуттями Ви приступаєте до нового служіння у винограднику Христовому?
До хіротонії та інтронізації підходив я з почуттям великої відповідальності. Це нова єпархія, а я як перший правлячий єпископ. Розумів я, що доручено мені велике завдання. Це був також дуже складний час пандемії. Чимало вірян не змогло взяти участі у цьому великому святі. Всі раділи, а одночасно були обмежені. Сьогодні відчуваю велику відповідальність, тому що сподівання дуже великі. Нова єпархія дає великий шанс об`єднати українців, виселених акцією «Вісла» в 1947 році на північні землі і реально здинамізувати душпастирство.
9. Яким є Ваше єпископське гасло та що воно для Вас означає?
Мій єпископський клич, це: У СПІЛЬНОТІ З БОГОМ. Для мене це парафраза слів: «Де двоє, або троє в моє ім`я, там я посеред вас» (Мт. 18, 20). Сьогодні кожна спільнота потребує Бога. Тільки у спільноті з Богом ми можемо почуватися найкраще. Живого Бога потребує подружжя, родина, парафія, єпархія, Церква.
10. Якими будуть перші три справи правлячого архиєрея Ольштинсько-Ґданської єпархії?
Три перші справи:
- відвідати парафію в Хшанові (завдяки цьому місцю не загинуло душпастирське життя української спільноти в Польщі, а парафія в Хшанові на території Ольштинсько-Ґданської єпархії),
- запросити співпрацівників та заснувати єпископську курію,
- зустрітися з усіма священниками єпархії.
11. Звичайно, що на території Польщі Ви матимете багато душпастирської праці із мігрантами та заробітчанами із України. Насамкінець, чим є явище міграції сьогодні для Вас особисто?
Для мене, явище міграції — це досвід різних людей з України. Перед нами душевно відкриваються ті, які нащодень мають зв’язок з Церквою, але є чимало і тих, які приходять, щоби почути українську мову і щойно відкривають для себе духовні вартості, які пропонує Церква. Міграція — це дуже складне явище. Іноді шокує, як у людей є лише проста потреба, власне кажучи, такої обрядовості — посвятити пасху, чи запалити свічку, але вже немає потреби бути на Літургії. Міграція — це також прекрасна нагода до катехизації та євангелізації.
Розмовляв о. Іван ВихорПресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
