«Нашим покликанням є ставати співробітниками Бога у ділі спасіння світу», — владика Богдан Дзюрах

17 серпня 2020

У Десяту неділю по Зісланні Святого Духа, 16 серпня 2020 року, Секретар Синоду Єпископів УГКЦ владика Богдан Дзюрах пропонує застановитися над нашим служінням Богові. Зокрема, чи не потрапляємо ми у сіті спокуси «жити так, наче б Бог не існував»? Чи не заступаємо ми своєю особою Ісуса Христа? Як ми, зрештою, повинні ставати співробітниками Бога у ділі спасіння світу?

«Нашим покликанням є ставати співробітниками Бога у ділі спасіння світу», — владика Богдан Дзюрах

«Нам сьогодні загрожує небезпека жити так, наче б Бог не існував», — ці слова, сказані Папою-емеритом Венедиктом XVI у далекому вже 2010 році [Загальна аудієнція Папи Венедикта XVI 13 жовтня 2010 року], надалі не втрачають своєї актуальності. Зауважмо, що Святіший Отець відносить ці слова не до «безбожного світу», чи до людей, байдужих до віри в Бога. Він каже «нам», бо така небезпека загрожує в тому числі і нам, віруючим людям. Ця спокуса супроводжує людину від початків існування і, правдоподібно, до кінця світу буде присутня у людському житті, становлячи внутрішню сутність кожного гріха: жити так, наче б Бог не існував, не рахуватися з Його присутністю у світі і власному житті, з Його владою і з Його авторитетом. Адам і Єва першими піддалися цій спокусі самодостатності: вирішили «стати як Бог», проте без Бога, а навіть більше — всупереч Богові і Його наказам.


Поведінка апостолів: обійтися без Ісуса

Щось подібне спостерігаємо і в нинішньому Євангелії: апостоли, здається, піддалися тій самій спокусі. Коли зажурений батько привів до них свого нещасного сина, опанованого злими духами, апостоли вирішили діяти самостійно. Можливо, їм лестила свідомість значущості, уваги і довіри, яка проявилася у звертанні батька за поміччю саме до них. А можливо, пригадуючи, як раніше вже не раз вони були свідками, а навіть співучасниками різних знаків і чудес, що їх довершував Ісус, апостоли вирішили спробувати щось зробити самостійно, виключно власними силами, вирішили обійтись без Ісуса. До такої поведінки, мабуть, додатково спонукала їх обставина тривалої відсутності Ісуса, Який вирушив з трьома апостолами на Тавор і трохи забарився. Отож, Ісус «далеко і високо», то ж апостоли вирішили давати собі і іншим раду самостійно. Що з цього вийшло — довідуємося зі слів євангельського батько: «Я був привів його до твоїх учнів, та вони не могли його зцілити» (Мт. 17, 16). Будь-яка дія, що має на меті спасіння людини від злих сил, проте довершена без Божого благословення і Божої благодаті, в надприродному плані залишається безплідною і безуспішною.

Поведінка апостолів: заступити собою Ісуса

Втім, дії апостолів були не лише надаремними, вони ще стали деструктивними, бо несли в собі загрозу для віри в серці євангельського батька. Адже апостоли не лише самі не вдалися до Господа, шукаючи рятунку і помочі у згаданій нужді, — вони ще й не вказали шляху до Ісуса тому чоловікові. Вони неначе загородили йому собою шлях до Ісуса. Може, саме через це Ісус, як тільки почув з уст батька згадку про апостолів, дав волю своєму розчаруванню і роздратуванню: «О роде невірний і розбещений, доки мені з вами бути? Приведіть мені його сюди!».


Заклик Ісуса: «Без Мене ви нічого не можете чинити»

Останніми словами Ісус ще раз бажає усвідомити апостолам, що, навіть коли вони братимуть участь у процесі оздоровлення і спасіння, остаточно це не вони будуть довершувати чудо, але Він, Господь, у них і через них чинитиме знаки і чудеса в народі. Наприкінці свого земного життя, на Тайній вечері, Ісус ще раз пригадає їм цю фундаментальну істину духовного життя: «Без Мене ви нічого не можете чинити» (Йо. 15, 5). При цьому Ісус порівнює своїх учнів до виноградних гілок, які лише тоді будуть приносити плоди, коли перебуватимуть у нерозривній єдності із виноградиною, тобто з Ним самим. Тому і закликає своїх учнів: «Перебувайте у Мені! Перебувайте у Моїй любові» (див. Йо. 15, 4–5.9).

Приклад посвяти Богові апостола Павла

Святий Павло добре засвоїв цю науку Божественного Вчителя, то ж, будучи свідомим своєї цілковитої залежності від Господа, звертає увагу християн Коринту на те, звідки він сам черпає силу і ласку, щоб підтримувати і втішати інших у різного роду випробуваннях і проблемах: «Отець усякого милосердя і Бог усякої втіхи… втішає нас у всім нашім горі, щоб ми могли втішити тих, які у всяких скорботах, тією втіхою, якою Бог самих нас утішає» (2 Кор. 1, 3–4). Отець Небесний, Милосердний і Милостивий Бог є невичерпним і незамінним Джерелом усякої потіхи, благодаті, сили і спасіння. Ісус чинив великі чудеса і знаки саме завдяки тому, що безперервно був занурений в любові Отця і силою цієї єдності з Отцем Він визволяв поневолених нечистими духами, оздоровляв недужих, а навіть воскрешав померлих.

Апостол народів добре розуміє, що скільки б він не трудився, його труди і жертви будуть надаремними, якщо у них не буде діяти Господня благодать. То ж, навіть визнаючи незаперечний факт своєї непересічної ревності і місіонерської посвяти, він відразу ж вказує на першоджерело успішності своїх трудів: «Благодаттю Божою я є те, що є, а благодать його в мені не була марна; бо ж я працював більше всіх їх [інших апостолів], та не я, але благодать Божа, що зо мною» (1 Кор. 15, 10).


Стати співробітниками Бога у ділі спасіння світу

Дорогі у Христі! Нашим покликанням є теж ставати співробітниками Бога у ділі спасіння світу. І до нас звертатимуться очі і кроки наших сучасників, з мовчазним, а часом — і виразним очікуванням помочі, підтримки, розради і порятунку. Мусимо дуже чувати над собою, щоб не піддатися спокусі самодостатності і не почати діяти так, «наче б Бог не існував». Навпаки, в таких обставинах для нас дуже важливим має бути відкритість серця до Божої присутності і Божої любові. Бо лиш тоді, коли ми самі станемо живим вмістилищем Святого Духа, ми зможемо перетворитися на знаряддя Божого спасенного діяння у світі.

Практичні кроки прийняття Божого діяння у своє життя

А як відкритися на це спасенне і благодатне Боже діяння у нашому житті? Передовсім — визнати свою цілковиту залежність від Господа Бога, визнати, що це Він — Господь і Бог, тобто Владика нашого життя. Відтак у смиренній молитві просити Його прийти і замешкати у нас і не допустити, щоб ми коли-небудь віддалилися від Нього, чи забули про Нього. Далі — приймати до свого серця Боже Слово і щиро намагатися жити Ним, дотримуючись Божих заповідей у нашому щоденному житті, адже Господь Ісус так сказав: «Коли ж ви в мені перебуватимете, і мої слова в вас перебуватимуть, — просіте тоді, чого лиш забажаєте, і воно здійсниться для вас» (Йо. 15, 7), а далі: «А в любові моїй перебуватимете, коли заповіді мої будете зберігати, як і я зберіг заповіді мого Отця і в його любові перебуваю» (Йо. 15, 10). Нарешті, нам слід приймати Його самого і єднатися із Ним у Таїнстві Євхаристії, бо Він запевняє нас: «Хто споживає тіло моє і кров мою п’є, той у мені перебуває, а я — в ньому» (Йо. 6, 56).

Так Боже життя що раз більше і повніше буде огортати нас, поглинати наше тлінне життя, щоб ми могли сказати разом з апостолом Павлом: «Живу вже не я, живе в мені Христос» (Гал. 2, 20). І тоді сам Господь буде довершувати в нас і через нас величні діла своєї любові, а Його сила і Його ласка будуть виливатися через нас на всіх людей, що прибігатимуть до нас, прохаючи про поміч, розраду і підтримку. А ми не будемо затримувати їх біля себе, ані тим більше — прив’язувати до себе, але підемо разом з ними у молитві до нашого Господа, впадемо на коліна перед Ним, щоби від Нього отримати жадану благодать для себе і для наших ближніх. Амінь.

† Богдан Дзюрах,
Секретар Синоду Єпископів УГКЦ

Персони

Дивіться також

Живе Телебачення Мукачівська греко-католицька єпархія Релігійно-інформаційна служба України Український Католицький Університет Офіційний сайт Ватикану Новини Ватикану Consilium Conferentiarum Episcoporum Europae