«Ми повинні бути спільнотою також тоді, колись хтось з-поміж нас знаходиться у життєвій потребі», — владика Володимир Ющак

8 травня 2020

Проповідуючи 3 травня 2020 року, на Неділю мироносиць, владика Володимир Ющак, єпарх Вроцласько-Ґданський, заторкнув тему соціального служіння у період пандемії. Зокрема, проповідник зазначив, що ми не маємо права забувати про найбільш потребуючих та вразливих навіть у часи небезпек чи епідемій. Ми повинні залишатися християнами та християнськими спільнотами, не зважаючи на зовнішні обставини. Саме таке християнство, наповнене ділами милосердя, буде справжнім та автентичним.

«Ми повинні бути спільнотою також тоді, колись хтось з-поміж нас знаходиться у життєвій потребі», — владика Володимир Ющак

Нашою ціллю не може бути перенесення церковного та духовного життя до віртуальної дійсності

Черговий вже раз, почавши від третьої Неділі Великого посту, зустрічаємось з Вами за посередництвом телебачення. Це спосіб, який дозволяє нам в часі загрози епідемії, підтримувати та будувати церковну спільноту. Має це велике значення для нас та майбутності нашої Церкви у Польщі. Легко користати з диспензи, віртуально святкувати та брати участь у Службі Божій, не приступати до Святих Таїнств. Всі ми, однак, свідомі, що дуже важливим і важким буде процес повернення до нормальності. Потрібно буде, найперше, побороти звичку участі у недільній Службі Божій за посередництвом телебачення, а також подолати страх перед вірусом, який часами повністю нас паралізує.

Страх цей стосується також нашого повернення до церков, бо не знаємо, чи хтось між нами не є зараженим. Ми, як душпастирі, є свідомі цього, що в першу чергу повинні робити все, щоб не наражувати наших вірних на небезпеку. Тому пригадуємо про дотримання норм і вимог, які ставить перед цілим суспільством влада. Одночасно, бачимо потребу відновлення богослужінь у всіх наших парафіях, також цих менших, щоб вони просто не завмерли. Тому, нав’язуючи до мого слова з попередньої неділі, пригадую, що нашою ціллю не може бути перенесення церковного та духовного життя до віртуальної дійсності. Теперішній стан не є нормальним. Він закінчиться, а ми повинні привернути нормальне життя в наших парафіях.

Пошани до людського тіла після смерті вимагала також гідність людини

Дорогі у Христі Сестри і Брати!

Сьогодні чергова неділя після Господньої Пасхи — Неділя Мироносиць. Це церковний День жінок, яким при цій нагоді, складаю щирі побажання. Ми всі ще залишаємось в атмосфері Христового Воскресіння. Євангельська розповідь, записана святим Марком, говорить про жінок, які в неділю ранком, після святочної, у євреїв, суботи, вибрались до місця Христового поховання, щоб доповнити те, чого не вдалось зробити перед похороном Христа. Традиція наказувала обмити тіло, намастити його, та щойно тоді покласти у гріб. Пошани до людського тіла після смерті вимагала також гідність людини. Знаємо, що ці норми обов’язують і сьогодні. Збезчещення людського тіла є злочином. Болить нас, коли чуємо, що тіла осіб, які померли від КОВІД-19, не є обмивані, тільки дезінфіковані, не є одягнені, тільки загорнені в простирадло і так покладені у домовині. Болючим є, коли бачимо поховання жертв коронавіруса у масових, спільних гробах, часто без присутності навіть найближчої родини.


Христос також був так похоронений. З огляду на наближення суботи, зняте з хреста Христове тіло, було у поспіху загорнуте у простирадло та, без обмивання і намащення, покладене у гробі. Коли закінчилась субота, з самого рання, жінки прийшли до Христового гробу, щоб доповнити приписані обмивання та намащення тіла. Тоді виявилось, що у гробі немає Христового тіла, а ангел Господній повідомив жінок, що Христос воскрес.

Діла милосердя — наш звіт

Гідне поховання людського тіла було обов’язком не лише у євреїв, у Старому Завіті. Воно обов’язує також сьогодні і нас, християн. З катехитичного навчання варто пригадати Сім діл милосердя щодо тіла. Пригадаю їх:

1. Голодного нагодувати;
2. Спраглого напоїти;
3. Нагого одягнути;
4. Подорожнього у дім прийняти;
5. Недужого відвідати;
6. Ув’язненого навідати;
7. Померлого похоронити.

За виконання цих діл будемо звітувати в часі остаточного суду. Христос скаже нам тоді: «Бо я був голодним, спраглим, нагим, подорожнім, недужим, ув’язненим, померлим, а ви…» Від цього, як протягом життя будемо виконувати діла милосердя, буде залежати ціла наша вічність.


Всесвітня пандемія: бідні стали ще біднішими, чи зовсім нужденними

Звичайно, коли ідеться про діла милосердя, виправдовуємо себе, що тепер інші часи. Для опіки над потребуючими є конкретні служби та харитативні організації. Також, в нашій дійсності, переважно кожна людина отримує пенсію, яка повинна забезпечити її основні життєві потреби. Побутує також думка, що дуже часто потребуючими є особи, які не вміють або не хочуть знайти собі праці. Може і справді, є в цьому якась частина правди. Але, мабуть, тільки частина. Більшість людей вміє подбати про свої потреби. Завжди, однак, знайдуться люди, які, попри свої найкращі старання, не будуть в силі вповні забезпечити своїх життєвих потреб. До цього можуть додатися ще й зовнішні обставини, які, з дня на день, можуть перетворити в жебраків людей, які досі жили нормально. З такою ситуацією маємо до діла сьогодні. Всесвітня пандемія, з дня на день, позбавила велику частину людей праці, а тим самим заробітку та можливості утримати себе та своїх найближчих. Бідні стали ще біднішими, чи зовсім нужденними.

Анонімних та мовчазних потребуючих ми повинні також пошукати самі

Ситуація, з якою тепер стикаємося, зобов’язує нас усіх розглянутись довкола, щоб подивитись, чи немає серед нас людей, які з причини епідемії, знайшлись у потребі. Мабуть, декого з потребуючих зустрінемо на вулиці, коли буде просити у нас допомоги. Однак, найбільше є таких, які до нікого не простягатимуть руки про допомогу, тільки у самоті переживатимуть свою бідність та життєве горе. На них ми повинні особливо звернути нашу увагу. Потрібно, очевидно, мати на увазі всіх потребуючих у світі, яких можемо підтримати нашою участю в харитативних акціях, організованих допомоговими організаціями. Але тих анонімних та мовчазних потребуючих ми повинні також пошукати самі. Без сумніву, не бракує їх в середовищі, в якому проживаємо, в наших парафіях, а навіть поміж нашими близькими. Часто це люди похилого віку, які, хоча і мають матеріальне забезпечення, але знаходяться у групі найбільшого ризику. З цієї причини вони бояться вийти з хати, щоб купити харчі, ліки чи інші необхідні речі. Часто також вони не мають до кого звернутися про цю прислугу. Тому їхня нужда стає ще більшою. Не вміють вони також забезпечитись перед зараженням, не знаючи, де придбати для цього відповідні препарати.

Нещодавно телебачення показало документальний фільм про боротьбу з коронавірусом в Італії. На першій лінії фронту боротьби з вірусом були не лише лікарі, медсестри, рятівники чи інші державні служби, але також і волонтери. Вони займались поодинокими особами, головно старшими, які не спроможні були самі собі порадити. Волонтери приносили їм необхідні у щоденному проживанні речі. Їхня служба вимагає великого заангажування та, одночасно, відважного служіння.

Sieger Köder, Діла милосердяSieger Köder, Діла милосердя

Не забути про потребуючих із нашої людської спільноти

В сьогоднішніх часах, коли не можемо ще нормально збиратись в наших храмах на молитві, коли спільноту творимо ще у віртуальному світі, варто застановитись, як можемо подбати про найбільш потребуючих членів наших парафіяльних спільнот. Важливим є, щоб спільно збиратись щонеділі на молитві, також за посередництвом телебачення, але також не менш важливим є, щоб не забути про потребуючих з нашої парафіяльної, єпархіальної чи звичайної, сусідської, людської спільноти.

Ніхто не є звільненим від виконування діл милосердя

Тому уважним оком погляньте довкола себе. Будьте в контакті зі своїми парохами, які найкраще знають своїх парафіян та їхні життєві обставини. Особливо заангажовані в діло допомоги повинні бути члени парафіяльних рад та члени парафіяльних груп «КАРІТАС». Однак, ніхто не є звільненим від виконування діл милосердя, і тому всі ми повинні почуватись відповідальними за інших. Якщо вам відомо, що хтось потребує допомоги, а особисто не маєте змоги допомогти, то потрібно повідомити про це інших, головно свого пароха, директора «КАРІТАС», чи інших осіб, які зобов’язані нести поміч. Варто при цьому повідомити, що наш Єпархіальний «КАРІТАС» має рідину до дезінфекції, яку можна придбати, та передати тим особам, які самі неспроможні її купити, щоб охоронитись перед вірусом. Напевно, почуватимуться вони щасливішими, маючи свідомість зацікавлення і турботи про них з боку інших. Пам’ятайте також і про своїх парохів. Можливо, вам навіть на думку не прийде, що священники також можуть бути у потребі. А насправді, так може бути, головно в менших парафіях. Відізвіться до них, запитайте, як маються, чи здорові, чи чогось потребуть. Якщо навіть вони не потребують допомоги, то і так будуть раді вашому зацікавленню та журбі.

Ми повинні бути спільнотою також тоді, колись хтось з-поміж нас знаходиться у життєвій потребі

Пам’ятаймо, ми повинні бути спільнотою не лише тоді, коли разом молимось в часі Божественної Літургії. Це важне і потрібне. Але ми повинні бути спільнотою також тоді, колись хтось з-поміж нас знаходиться у життєвій потребі. Тепер, власне, настає такий час на взаємну допомогу, співчуття і потіху для потребуючих, які знаходяться серед нас.

Всім бажаю гарного дня та відчуття, що сьогодні ніхто з потребуючих не буде залишений сам собі.

† Володимир Ющак,
єпарх Вроцлавсько-Ґданський

Персони

Дивіться також

Живе Телебачення Мукачівська греко-католицька єпархія Релігійно-інформаційна служба України Український Католицький Університет Офіційний сайт Ватикану Новини Ватикану Consilium Conferentiarum Episcoporum Europae