СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Єдиним багатством у вічності є любов», — владика Тарас Сеньків
У XXVI Неділю по Зісланні Святого Духа правлячий архиєрей Стрийської єпархії владика Тарас Сеньків пропонує застановитися над пороком людської жадібності, яка насправді є «індикатором „вакууму“ в нутрі людини».
Маємо визнати, що радість багача з сьогоднішньої притчі, нам цілком зрозуміла, бо його успіх є мрією сьогоднішньої людини: усім себе і свою родину забезпечити та безтурботно насолоджуватися життям. Однак, коли людина усвідомлює, що час її життя є обмежений та швидко минає, сумління спонукає її зробити з нього поважний іспит. З одного боку, її здобутки та достатки є наслідком власної діяльності, але з іншого боку, вона відчуває, що починає втрачати: свіжість, здоров’я, красу, пам’ять, фізичну та душевну силу. Кожен сприймає це по-своєму. Та найкраще, коли усвідомлення втрат трансформується у буттєве навернення: «Господи, я повертаю тобі те, що ти дав мені і що служило мені так довго. І за все це я тебе прославляю і дякую». Людина таким чином долає печаль з втрат, звільняється від залежності на дочасному, і раптом об´являє, що у звільнене в душі місце все більше вступає Бог, Любов, той, хто любить все, що він створив, і відкриває людині, де є її справжнє і вічне багатство. З такого досвіду формується справжня мудрість людини.
Нерозумний у надії на майно
Ісус у притчі «про багача» назвав його нерозумним не за майно, яким він володів, але за надію, яку той поклав на нього. Притча застерігає перед жадібністю, прагненням самодостатності, яка межує з безбожністю та стає ідолослужінням. Бо жадібність — це мов «чорна діра», яка ніколи не насититься. Її девіз — «щораз більше»; вона нездатна сказати «досить». Скоріше як боятися злодіїв зі зовні, потрібно пам’ятати про злодія в нас, про те ненаситне прагнення, яке називається жадібність. Її мета — безглуздо накопичувати, забуваючи, що ми тут на землі перебуваємо тимчасово, лише як паломники…
Жадібність — це залежність, яка туманить розум
Жадібність — це залежність, яка туманить розум. І чим більше жадібна людина отримує, тим більше вона хоче мати. Вона настільки є залежною від свого багатства, що стає його рабом. Багатство — як вогонь: він добрий слуга, але злий пан. Хто ставить його як ціль свого життя, втрачає не лише свободу, але й здоровий глузд. Тому жадібність «перебирає ініціативу», коли в житті людини панує хаос. Вона є ознакою внутрішньої дисгармонії. Більше того, вона буде облудно переконувати, що «хотіти» — це природно, — хоч своєю суттю є неприродньою.
Жадібність є індикатором «вакууму» в нутрі людини
Жадібність є індикатором «вакууму» в нутрі людини, «безводної пустелі» її душі, яка не перетвориться на квітучий сад, поки її не напоїть роса Святого Духа. Тому за тиранією жадібності чути благання змордованого сумління: «Боже, тільки тебе потребую, лише ти наповнюєш змістом людське життя». Людина ніколи не буде самодостатньою і жодне створіння цієї дійсності не виправить. Тому нерозумним є той, хто не розпізнає цього «закодованого» благання та кидається «безголово» на шлях споживання. Хіба не божевіллям є будувати своє життя на піску проминаючого?
Любов — це скарб на небі
Багач собі думав: «Душе моя, маєш добра багато в запасі на багато років! Спочивай, їж, пий і веселися!» Він був впевнений, що проживе безтурботне життя, яке забезпечить його багатством. Є це можливо? Матеріальний достаток не є запевненням безтурботного життя, бо майно, навіть якщо воно найбільше, не може гарантувати здоров’я та довголіття. Крім того існує дуже багато шансів втратити все, та передовсім один є незаперечним: «сказав до нього Бог: безумний, цієї ж ночі душу візьмуть у тебе, і те, що ти зібрав, кому воно буде? Отак воно з тим, хто збирає для себе, замість багатіти у Бога». Ці словами є нагадуванням, що коли вже людина будує на матеріальних речах, то щоб також планувала, на чому поставить та як облаштує свій дім на вічності?
Єдиним багатством у вічності є любов, єдина цінність, яка має незмінну вартість як в цьому, так і в майбутньому віці. На кінець людина не матиме нічого, крім того, що вона, як вираз своєї діяльної любові, розділить з ближнім: матиме це як скарб на небі.
† Тарас Сеньків,
єпарх Стрийський
