Доповідь владики Євгена Поповича «Сопричастя в житті та свідченні УГКЦ»

4 вересня 2019

ДОПОВІДЬ

архиєпископа і митрополита Перемишльсько-Варшавського владики Євгена Поповича

«Сопричастя в житті та свідченні УГКЦ»

І. Що сприяє в наші дні єдності-сопричастю нашої Церкви в її глобальному вимірі?

Єдність-сопричастя УГКЦ і те, що цьому сприяє в наші дні, на мою думку та на думку преосвященних владик Центральної та Західної Європи, визначається такими складовими елементами:

1. Спільнота вірних, які духовно та історично ідентифікуються з Українською Греко-Католицькою Церквою

Коли говоримо про єдність УГКЦ, то одним із найбільш важливих елементів, який робить нашу Церкву монолітом, є наші вірні, котрі, хоч би в якій частині світу перебували — почуваються греко-католиками і шукають церковної спільноти неначе рідного дому. До речі, ми, як Католицька Церква візантійської традиції, вистояли завдяки глибокій вірі та любові наших вірних до своєї Церкви. Так було і в минулому, і 30 років тому в Україні, коли УГКЦ вийшла з підпілля. Подібно є і зараз: бачимо феномен організації церковного життя серед новітніх емігрантів у зовсім чужих нашій традиції країнах поселення. Очевидно, сучасне покоління вірних відрізняється від попередніх, однак, попри роки атеїзації в Україні та секуляризації в західному світі, наші люди склали іспит із належності до УГКЦ. Це відбувається тому, що УГКЦ є Церквою, яка несе в собі народний елемент, яка вміло інкультурувала Євангеліє в нашу українські традицію, мову, звичаї та обряд. Церква увійшла в народ і постійно є з народом. Це наша велика цінність і сила, яких не можна змарнувати в наш час.

2. Глава і Батько УГКЦ, якого народ визнає Патріархом

Об’єднавчою силою Української Греко-Католицької Церкви є її першоієрарх. В історії Східних Католицьких Церков простежуємо подібний феномен — Глава Церкви є гарантом її єдності. У нашій новітній історії бачимо, яке непересічне значення мав і має глава УГКЦ. Можемо пригадати часи митрополита Андрея Шептицького, який був для народу нашого неначе батьком та Мойсеєм у дуже складний історичний час. Можемо подивитися на подвиги та непохитність віри Блаженнішого Йосифа Сліпого, який Христа ради страждав на засланні та який на весь світ відновив ідею патріархату. Відтак маємо ще кардиналів Мирослава Любачівського і Любомира Гузара — першоієрархів, які вписалися в нашу новітню історію як мужі Божого Провидіння: кардинал Любачівський мав відвагу повернутися по роках переслідуваня в Україну, а патріарх Любомир — повернути осідок наших першоієрархів до Києва.

Сьогодні Боже Провидіння дало нам Блаженнішого Святослава, який є тим, хто об’єднує весь Божий народ та всю нашу ієрархію як справжній батько і Глава.

Пам’ятаю з дитинства, коли наші батьки та старші священники з піднесенням говорили про патріарха Йосифа — ми всі відчували, що є хтось, хто про нас знає, пам’ятає, хто є нашою скелею та підтримкою в усіх наших трудах і змаганнях.

3. Єдність ієрархії УГКЦ

Через синодальність дій єпископів — очільників єпархії, екзархатів, апостольських адміністратур та інших церковних округів, будується єдність УГКЦ. Навіть якщо збираємося тільки раз на рік, це дає особливу нагоду творити «родину єпископів», яка несе співвідповідальність за повноту Церкви Христової в нашому народі. Також відновлена інституція митрополичих синодів сприяє творенню єдності в поодиноких церковних провінціях. Особливо важливим є те, щоб голос кожного єпископа був почутим, щоб ми вчилися слухати один одного та щоб синодально приймали рішення для будування Божого Царства в довіреному нам Божому людові, навіть якщо частина цих людей не ідентифікується з українством, але, що важливо, ідентифікується з нашою Церквою.

4. Літургійна та обрядова єдність

Притаманною рисою кожної Церкви свого права є її літургійна та обрядова традиція. Наша Літургія, яку служимо за літургійними книгами, через молитву робить всю нашу Церкву одним цілим. Греко-католик України, Польщі, Канади, Бразилії чи інших країн поселення, будучи на Літургії, завжди відчуватиме, що є неначе в себе вдома. Тому вагомою є літургійна формація священників і всіх вірних, щоб через ті самі літургійні дії ми разом творили «спільноту в молитві».

5. Богословська спадщина, духовність і церковна дисципліна

Подібно до літургійної традиції, обрядовості, також наша богословська спадщина — хоча вона ще вповні не відкрита, разом із церковною дисципліною (наприклад, пісні практики, алітургійні дні) сприяє будові єдності УГКЦ.

6. Патріарший Собор як голос делегатів всієї повноти Церкви

Патріарший Собор, як зібрання делегатів всієї Церкви, є голосом цієї Церкви та органом, який не тільки радить Главі Церкви в пасторальних справах, а й зумовлює те, що ми всі стаємо одним церковним тілом. Особливо важливою є участь мирян у Патріарших Соборах, через те що їх віддана праця для добра Церкви об’єднує Божий народ.

7. Свідомість єдності із Вселенським Архиєреєм

Свідомий греко-католик ототожнює свою належність до УГКЦ разом із визнанням примату Вселенського Архиєрея. Цю свідомість у серцях наших вірних слід надалі утверджувати, зокрема коли у світі бачимо стільки індиферентизму та загроз нашій єдності, наприклад в Україні, через поширювання ідеї т. зв. єдиної помісної Православної Церкви України. Варто пам’ятати слова, які колись сказав наш Блаженніший Святослав: правдива Церква є там, де є Папа.

8. Зарваниця, Гошів, Ярослав та багато інших місць Марійного культу

Наші вірні носять у своїх серцях особливу любов до Матері Божої, зокрема це виявляється в тому, з яким пієтетом вони беруть участь у прощах до Марійних центрів в Україні та поза її межами. Марійні духовні центри, як-от Зарваниця, є тими об’єднавчими місцями, які консолідують наших вірних і дозволяють їм відчути, що ми всі є однією великою родиною.

ІІ. Загрози для нашої єдності (зовнішні та внутрішні)

Зовнішні

1. Спроба дискредитації нашої Церкви в Україні та в інших країнах з боку зовнішніх політичних і церковних середовищ

Коли говоримо про зовнішні загрози для нашої єдності, то йдеться насамперед про постійне втручання в нашу діяльність Російської Православної Церкви, яка через своїх пропагандистів старається в негативному світлі показати нашу Церкву, особливо перед Апостольським Престолом та на різних міжнародних форумах. В Україні також відчувається, залежно від того, яка політична сила є при владі, негативне ставлення до нашої Церкви. Крім того, дії деяких римо-католицьких та інших ієрархів в Україні спотворюють справжнє обличчя нашої Церкви.

2. Невизнання з боку Апостольського Престолу патріархату УГКЦ

Напевно негативним чинником, який має свій вплив на єдність УГКЦ — особливо зараз, коли поширюється ідея єдиної помісної Церкви в Україні — є невизнання з боку Апостольського Престолу патріархату для УГКЦ.

3. Брак власних структур та ієрархії в країнах нового поселення української еміграції.

4. Обмеження влади Патріарха над Церквою поза материнською територією.

Внутрішні

1. Брак місійного духу серед нашого духовенства

Брак місійного духу серед нашого духовенства — це серйозна проблема. Однак якщо хтось виявляє покликання до місійної праці, то тільки в єпархіях США, Канади і Західної Європи, зокрема Німеччини та Італії.

2. Слабкість душпастирського життя в поодиноких парафіях

Слабкість душпастирського життя в поодиноких парафіях переважно спричинена проживанням пароха в іншому місці (здебільшого в місті) і присутністю в парафії тільки на святкових і недільних відправах. Ця проблема стосується всіх наших єпархій та екзархатів у всьому світі.

3. Монаша дисципліна

Брак монашої дисципліни є проблемою, яка привела до численних розколів і кризових ситуацій серед нашого монашества. Кожний т. зв. монаший розкол ставав поштовхом до творення псевдогреко-католицьких спільнот.

4. Недостатня катехитична формація молодого покоління вірних

Очевидно, що в різних країнах ця ситуація має різний вигляд, але, на жаль, у більшості випадків катехитична формація завершується на підготовці дитини до Першої Сповіді та Урочистого Святого Причастя.

5. Календарне питання

Новітньою загрозою для єдності УГКЦ, зокрема в діаспорних єпархіях (окрім Північної та Південної Америки), може бути календарне питання, але теж і неоправданий перехід у Літургії Церкви на мову країни поселення.

6. Інші питання

Ще одним фактором, який може порушити церковну єдність, є прірва, що утворюється між материнською та діаспорною Церквою. Зокрема, це засвідчує брак інформації у центральних медіа УГКЦ про церковне життя діаспори, можливо, за винятком подій, пов’язаних із пастирським візитом Глави Церкви.

ІІІ. На що слід звернути увагу в ближчому майбутньому, щоб усувати всі загрози та зміцнювати нашу єдність і сопричастя?

  1. Далі працювати над розвитком всіх патріарших структур нашої Церкви аж до здійснення заповіту патріарха Йосифа про патріархат УГКЦ.
  2. Наполегливо працювати над підтримуванням зв’язків з усіма закордонними спільнотами, особливо там, де ще немає нашої ієрархії.
  3. Бути уважним до всіх нових релігійних рухів та ініціатив спільнот задля уникнення непотрібної колотнечі в Церкві.
  4. Особливо важливою є формація майбутнього покоління священників, яких слід формувати у свідомості та розумінні глобальної присутності нашої Церкви в усьому світі.
  5. Протидіяти ворожій нам пропаганді через наші засоби масової комунікації та через більшу присутність у центрах світового християнства.

† Євген Попович,
архиєпископ і митрополит Перемишльсько-Варшавський

Персони

Дивіться також

Живе Телебачення Мукачівська греко-католицька єпархія Релігійно-інформаційна служба України Український Католицький Університет Офіційний сайт Ватикану Новини Ватикану Consilium Conferentiarum Episcoporum Europae