Апостольський Нунцій в Україні відправляє месу на кухні, щоб уникнути обстрілів, та координує гуманітарні ініціативи, щоб допомогти найбільш вразливим

17 травня 2022

Коли справа доходить до того, щоб бути папським дипломатом, є певні види служіння, які видаються легшими за інші. Але ситуація може змінитися за лічені тижні. Мало хто сьогодні має важчу роботу, ніж архиєпископ Вісвальдас Кульбокас, Апостольський Нунцій в Україні.

Апостольський Нунцій в Україні відправляє месу на кухні, щоб уникнути обстрілів, та координує гуманітарні ініціативи, щоб допомогти найбільш вразливим

Після вторгнення Росії до свого сусіда 24 лютого 2022 року архиєпископ Вісвальдас Кульбокас змушений допомагати координувати гуманітарну допомогу та регулярно інформувати своїх керівників у Ватикані про ситуацію на місцях.

«Коли ми чуємо, як Святіший Отець говорить про війну, то тут немає нейтралітету: він засуджує її найсильнішими формулюваннями, підкреслюючи, що кожна війна — це винахід диявола, це сатанинська робота», — сказав Кульбокас співрозмовниці Інес Сан Мартін для інтернет-видання «Crux» з нунціатури у Києві.

«Ми повинні спробувати негайно припинити будь-які війни, — сказав він, — бо війна вбиває людей — дітей, старих, усіх, хто трапляється на її шляху».

Церква зосереджена на «вчинках» війни, додав він, оскільки вони є «гріховними, злими» і як такі гідні жорсткого осуду.

Минулого року архиєпископ Вісвальдас Кульбокас був призначений Апостольським нунцієм в Україні Папою Франциском. Поліглот литовського походження перед тим упродовж року здійснював служіння у Кенії. На початку своєї кар’єри він працював у папських місіях у Лівані, Нідерландах, Російській Федерації та у Ватикані у відділі відносин з державами Державного секретаріату. Під час роботи в Держсекретаріаті він служив перекладачем між понтифіком і двома великими російськими лідерами: президентом Владіміром Путіним і патріархом Московським Кирилом, Предстоятелем Російської Православної Церкви.


«Навіть у найгірших ситуаціях ми маємо покликання шукати діалогу», — сказав він у п’ятницю. «Ми б більше не були Церквою, я б більше не міг називати себе священником, єпископом, якби ми сказали: „З цього моменту більше ніякого діалогу“».

Архиєпископ Вісвальдас Кульбокас розмовляв з інтернет-виданням «Crux» по телефону. Далі — уривки з цієї розмови.

Crux: Ви зараз у Києві. Чи можете ви розповісти нам, як проходять ваші дні від початку вторгнення?

Кульбокас: Зараз ми перебуваємо в цій ситуації вже два тижні. Але за кілька днів до початку війни ми побачили, що вона наближається, і почали готувати такі необхідні речі, як їжа та вода. А коли почалася війна, ми побачили, наскільки це серйозно.

Наші дні повністю змінилися: ми більше не живемо в своїх кімнатах. Ми всі живемо на першому поверсі, живемо в коридорах і кімнатах без вікон, які виходять на вулицю, бо ніколи не знаєш, чи буде прямий напад чи обстріл. Зазвичай вони не спрямовані на житлові квартали, але ми бачимо, що є багато пошкоджень цивільних будинків у Києві, Маріуполі та інших містах.

Ми завжди готові відправитися в підвал. Кілька разів протягом дня ми отримуємо сповіщення про те, щоб ми йшли в укриття, тому багато часу витрачаємо, займаючись цим.

Ми розпочинаємо наш день з Святої Меси на кухні, тому що вона знаходиться на нашій заповідній території. Коли ми молимося, ми особливо перебуваємо у духовній єдності за дітей, літніх людей, усіх хворих, тих, хто є найбільш вразливими під час війни. Бо якщо нам, здоровим, кому є що їсти, важко, то як же дітям? Коли ти маленька дитина і опиняєшся у місці кілька днів без опалення, електрики чи їжі… Уявіть, як їм важко. Наша ранкова Меса дуже насичена.

Після цього ми намагаємося зробити все, що у наших силах. Нашого нормального життя більше немає, але нашою рутиною стало підтримувати зв’язок з Святим Престолом, оновлювати або обговорювати разом, як виглядає ситуація, які можуть бути наступні кроки, що їх може зробити Святий Престол, щоб спробувати зупинити війни. І ми також контактуємо щодо гуманітарної допомоги з багатьма, особливо з тими, хто готовий надіслати продукти та допомогу Україні. Вони численні, з неймовірною солідарністю. Ми намагаємося вести реєстр усіх пропозицій і намагаємося зрозуміти, з ким ми маємо зв’язати ті парафії, єпархії чи країни, які бажають надіслати гуманітарну допомогу.

Узгодити це з Києва непросто, тому що вся гуманітарна допомога має йти через Польщу, Угорщину чи Молдову. Тому ми намагаємося зв’язати офіси Карітасу на Західній Україні з тими, хто готовий надіслати допомогу, тому що вони ближче до Польщі.

Евакуація мирного населення з міста Ірпінь (Київська область)Евакуація мирного населення з міста Ірпінь (Київська область)

Частиною нашої роботи також є перерозподіл допомоги, яка досі надходить до Києва. За винятком перших днів війни, коли у нас було багато боїв на дорогах Києва, перші три дні були дуже небезпечними. Ніхто не міг покинути свої домівки через велику кількість боїв на вулицях. Потім, коли почався другий етап війни, люди мали змогу трошки пересуватися містом, купувати їжу в магазинах, які могли залишатися відкритими. До міста також надійшла допомога.

Але кожен на даний момент є «вузлом» у перерозподілі допомоги. Наприклад, якщо організація кудись щось привозить, вони контактують через нунціатуру і запитують, чи нам щось потрібно. Часто вони приносять більше, ніж нам потрібно, і просять нас перерозподілити між тими, кому, як ми знаємо, щось потрібно. Спонтанна мережа сформувалася серед багатьох, у тому числі приватних осіб, організацій, таких як Карітас або парафії.

Безліч разів ці волонтери ризикують своїм життям, щоб надати допомогу іншим.

Я би підсумував так: велика частина нашого дня приділяється технічним речам, таким як підготовка до обстрілу чи фактичне переховування від обстрілу, інша — контакт зі Святим Престолом, а ще інша — отримання запитів та пропозицій гуманітарної допомоги.

Тут я додам, що більшість нашої уваги приділяється дітям, тому що є міста, де гуманітарні коридори працюють неефективно через брак безпеки. Вже було кілька випадків, коли волонтери загинули, намагаючись евакуювати дітей. Ми особливо інформуємо Святий Престол про ці речі, щоб побачити, що можна зробити завдяки нашим двостороннім контактам між Святим Престолом і Російською Федерацією, щоб отримати гарантії безпечної евакуації дитячих притулків та дитячих будинків. Це дуже гарний аспект моєї справжньої місії, але також дуже драматичний, тому що ви чуєте про дітей, яким доводиться кілька днів обходитися без опалення.

У Львові ховають найцінніші пам'ятки перед загрозою війниУ Львові ховають найцінніші пам'ятки перед загрозою війни

Ви згадали про двосторонні відносини між Святим Престолом і Російською Федерацією. Багато людей протягом останніх тижнів просять Папу Франциска засудити Росію за цю війну, коли він говорить про важливість миру в Україні. Але ці постійні двосторонні відносини — це те, що дозволяє сотням дітей вижити…

У певному сенсі було б правильно так сказати… Але це не суть відповіді. Так, має сенс продовжувати ці [відносини], тому що Церква і Святий Престол мають цю особливу місію допомагати в гуманітарній сфері. Проте, Святий Престол не є країною, це не держава, як будь-яка інша. Отже, ви не можете подати до Святого Престолу такі ж пропозиції чи запити, які подаються до інших країн. Це неможливо. Зрештою, коли ми чуємо, як Святіший Отець говорить про війну, то тут немає нейтралітету: він засуджує її найсильнішими формулюваннями, підкреслюючи, що кожна війна — це винахід диявола, це сатанинська робота.

Ми взагалі повинні намагатися негайно припинити будь-які війни. Війна вбиває людей — дітей, старих, усіх, хто трапляється на її шляху. Це дуже важливий аспект. Саме у цьому зосереджена Церква: дія. Якщо вчинок гріховний, злий, ми його рішуче засуджуємо.

Але ми також повинні враховувати суттєву місію церкви. Вона ніколи не виступає проти когось. Ми не можемо бути з кимось проти когось іншого. Наша місія, духовно кажучи, врятувати всіх. У цьому сенсі, коли пастир особисто розмовляє з політиком або тими, хто несе відповідальність, ми можемо згадати слова Ісуса до святого Петра: «Геть від мене, сатано». Але це було сказано в прямих, особистих стосунках.

Коли ви робите публічну заяву, якщо ви засуджуєте не лише дію, а й особу/людей, які вчиняють ці дії, ситуація одразу набуває політичного значення. Те, що зазвичай роблять душпастирі, священники, — це говорять особисто, уникаючи публічного осуду, навіть якщо в певний момент в історії Церкви осуд використовувався публічно. Якщо ми сьогодні засуджуємо людину, то в нашому прямому контакті, а не публічно.

Я впевнений, що це не логіка церкви — робити це публічно, бо у нас немає землі. Ми намагаємося бути скрізь, спілкуватися з усіма.

В одному із метрополітенів КиєваВ одному із метрополітенів Києва

Також хотілося б підкреслити як приклад міжконфесійну молитву за мир в Україні, написану кілька днів тому Православною, Католицькою та Протестантською Церквами. Так, там зазначається, що «ми молимося за український народ, який потерпає від агресії з боку Російської Федерації». Але потім молитва зосереджується на нас самих, кажучи, що коли ми просимо Господа дати нам мир, дар, який є насамперед даром від Бога, ми повинні просити його смиренно, думаючи про себе, що ми робимо і наші політики зробили. Це спонукає нас молитися за агресора, тому що він теж наш брат, наш Бог — це той самий Бог, який створив нас як братів. Ми молимося навіть за того, хто здійснює агресію щодо нас, бо наше покликання — допомогти йому навернутись. Не тільки він, а й ми самі.

Як бачите, таке ставлення має не лише Святий Престол, а й усі християнські церкви в Україні.

Коли ви так говорите, то звучить так, що «братське напімнення» і «засудження гріха, але не грішника» втілюються й у дипломатичних, двосторонніх відносинах…

Так.

Чи здивувала вас відвага, виявлена українським народом за останні 17 днів?

Так, вони були дуже мужніми та сміливими. Але ще більше я побачив солідарності. Від усіх. Мусульманська, єврейська, православна та католицька громади змогли об’єднатися, відкинувши свої відмінності. Тепер усі українці намагаються залишатися єдиними. І для мене це найпрекрасніший досвід, який я досі мав у цій країні.

Ще одна прекрасна річ, про яку чути з усього світу, що люди, цілі парафії, моляться за нас. Багато людей говорять нам, що не можуть нічого робити, крім як молитися за Україну. Але запевняю вас, ці молитви тут постійно втілюються. Ми можемо їх відчути, вони стають чимось прекрасним. Коли ви відчуваєте, що так багато людей вас люблять, підтримують, це унікальний духовний досвід, який ви можете пережити лише в драматичній ситуації.

І цей духовний досвід дозволяє нам зазирнути у власне сумління. Дозвольте мені навести вам у приклад, історію, якою зі мною поділився друг, якому я довіряю. Кілька ночей тому тут, у Києві, атеїсту приснився сон, у якому він гуляє містом у пошуках своєї родини після обстрілу. І він зустрів Ісуса розп’ятого. Він попросив Христа допомогти йому знайти членів його сім’ї. Розмовляючи з Ісусом, він бачив, як російські військові ображають Бога на хресті, і вважав військових поганими людьми, а себе хорошим. І Ісус відповів на його думки: «Ти маєш вибрати. Ти хочеш, щоб я страждав, чи хочеш отримати мою допомогу?» І він прокинувся. Вранці він вирішив, що повинен змінити своє життя. Христос був ясним, того, що він робив зі своїм життям, було недостатньо. У житті недостатньо просто не вести війни чи не нападати на інших.

Кардинал Майкл Черні у м. Берегово (Закарпаття)Кардинал Майкл Черні у м. Берегово (Закарпаття)

Наскільки важливим був візит двох кардиналів, відправлених Папою Франциском в Україну цього тижня?

І кардинал [Конрад] Краєвський, і [Майкл] Черні прибули кілька днів тому, і їхня місія триває. Їхня місія — залишатися в Україні стільки, скільки вони потрібні та можуть щось зробити. Це переважно гуманітарний візит. Особисто я вважаю це дуже, дуже красивим знаком близькості Папи Франциска, тому що, як ви знаєте, як апостольський нунцій, я вже є папським представником. Але знаючи, що є два кардинали, один у північно-західному, а інший у західному регіоні України, я відчуваю себе набагато, набагато сильніше. Ми троє папських посланців в Україні! Чи можете ви згадати будь-яку іншу країну чи державу у світі, яка має трьох послів в одній країні одночасно?

Я думаю, що близькість Святішого Отця дуже і дуже зрозуміла. Я можу навести багато прикладів такої близькості, але ось лише один: вчора кардинал Краєвський мав молитву з представниками інших релігійних конфесій на знак єднання конфесій в Україні, і не лише християнських. У другій половині дня я розмовляв з ним про дітей, які, на щастя, були безпечно евакуйовані. А він мені сказав: «Якщо ти бачиш, що десь є складнощі з дітьми і немає гарантій щодо їхньої безпеки, дзвони до мене, я особисто піду і спробую їх забрати. Можливо, я не зможу через обстріл. Можливо, мене вб’ють. Але я спробую». Маючи кардиналів з таким рішучим серцем, я відчуваю себе справді сильним.

Кардинал Конрад Краєвський із Блаженнішим Святославом у ЛьвовіКардинал Конрад Краєвський із Блаженнішим Святославом у Львові

У 2016 році ви сиділи в першому ряду на зустрічі Папи Франциска та Патріарха Кирила в міжнародному аеропорту Куби, де вони підписали декларацію, яка містила запрошення до «обачності, соціальної солідарності та дій, спрямованих на побудову миру» в Україні. У той час ви уявляли, що щось подібне може статися? І як ви думаєте, чи можлива їхня друга зустріч?

Це не моя роль коментувати такі великі речі, бо це стосується Церкви в цілому, а не лише України. Але я хотів би підкреслити, що ця війна, на мою думку, не має жодної можливої мотивації, жодного виправдання. Кожна війна занадто велика, щоб її розпочинати. Ніхто не має права розпочинати будь-яку війну.

І так, політичні речі, воєнні ситуації також можуть зіпсувати стосунки між Церквами. Але ми як Церкви маємо це покликання завжди намагатися йти вперед, робити перший крок. Завжди. Навіть у найгірших ситуаціях ми маємо це покликання — шукати діалогу. Ми б більше не були Церквою, я б більше не міг називати себе священеиком, єпископом, якби ми сказали: «З цього моменту більше ніякого діалогу».

Так, збитки дуже великі, ситуація дуже серйозна. Але я б більше не вважав себе християнином, якби зачинив усі двері, спалив усі мости.

Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ

Дивіться також

Живе Телебачення Мукачівська греко-католицька єпархія Релігійно-інформаційна служба України Український Католицький Університет Офіційний сайт Ватикану Новини Ватикану Consilium Conferentiarum Episcoporum Europae