Владика Петро Стасюк

Єпископ-емерит

Народився	16 липня 1943 року в м. Роблін (Манітоба, Канада).
Священичі свячення	2 липня 1967 року із рук високопреосвященного владики Максима Германюка, митрополита Вінніпезького.
Єпископська хіротонія	9 березня 1993 року
Інтронізація	2 травня 1993 року в катедральному соборі святих Верховних Апостолів Петра і Павла в м. Мельбурні (Австралія).

Дитинство і родина

Владика Петро Стасюк народився 16 липня 1943 року поблизу канадського містечка Роблін (провінція Манітоба, Канада) у родині фермерів — вихідців з Тернопільщини, представників першої хвилі еміграції у Канаду. Його батько Михайло емігрував з України коли був малою дитиною, а мама, Катерина, народилася в Канаді. Окрім нього, в родині було ще п’ятеро дітей. Як згадує владика, він виріс у побожній українській католицькій родині, в українській околиці. Там де він жив майже усі були українцями.

Освіта

Після закінчення 9-го класу школи вступив до Колегії святого Володимира, що водночас була Малою семінарією отців-редемптористів. Навчання в цій колегії Петро Стасюк завершив у 1960 році. З самого дитинства майбутній владика мріяв працювати з людьми, приносити користь. Під час навчання у семінарії їх відвідав український єврей Курт Левін, врятований від німецької армії митрополитом Андреєм Шептицьким під час Другої світової війни. Він розповів учням семінарії свою історію, як його врятував митрополит УГКЦ. Тоді шістнадцятирічний Петро вперше почув про переслідування Української Греко-Католицької Церкви в Україні та вирішив стати священником. «Своїм покликанням я завдячую одному євреєві, який приїхав до нашої школи і розповів нам про підпілля, про комуністів. Ми тоді нічого про це не знали. Він розповів нам, що Українська Греко-Католицька Церква є в підпіллі, що церква потребуватиме допомоги. Він був переконаний, що церква не вийде з підпілля та буде знищена комуністами і переконував, що потрібно священників для роботи у цій церкві», — пригадує владика зустріч, яка спричинилася до зародження покликання. Ця ідея захопила шістнадцятирічного Петра і відтоді він твердо вирішив стати священником.

Священиче служіння

Того ж 1960 року вступив на новіціат отців-редемптористів. 28 серпня 1962 року склав перші монаші обіти, а 28 серпня 1965 року — довічні обіти.

Богословську освіту здобув в університеті Святого Павла в столиці Канади — місті Оттава. Крім того, він вивчав французьку та українську мови в університетах в Оттаві (Канада) і в Турі (Франція).

Ієрейські свячення майбутній владика Петро отримав 2 липня 1967 року в церкві Святого Йосифа у Вінніпезі (провінція Манітоба, Канада), із рук архиєпископа і митрополита Вінніпезького владики Максима Германюка, ЧНІ.

Впродовж 1967–1975 років здійснював душпастирське служіння як сотрудник на парафії Найсвятішого Ізбавителя в містечку Робліні (провінція Манітоба, Канада). Водночас впродовж наступних семи років він працює заступником директора своєї рідної школи ім. Святого Володимира, а також тренером з хокею та викладачем релігійних наук.

Відтак із 1975 по 1978 роки стає сотрудником парафії Найсвятішого Серця в Ітуні (Саскатун, провінція Саскачеван, Канада), а потягом 1978–1981 років — парох парафії Пресвятої Євхаристії в м. Торонто (Канада).

У 1981 році о. Петра Стасюка обирають директором Колегії святого Володимира, і це своє служіння він сповнює аж до 1993 року.

Єпископська діяльність

16 грудня 1992 року Святіший Отець Іван Павло II призначив ієромонаха Петра Стасюка, ЧНІ, єпископом для українців греко-католиків, що проживають в Австралії, Новій Зеландії та Океанії. 9 березня 1993 року відбулася архиєрейська хіротонія, на якій головним святителем став митрополит Вінніпезький Максим Германюк, а співсвятителями — митрополит Філадельфійський Стефан Сулик і єпископ Едмонтонський Мирон Дацюк, ЧСВВ. Відтак 2 травня 1993 року відбулася інтронізація нового єпископа в катедральному соборі Святих верховних апостолів Петра і Павла в Мельбурні (Австралія). «Коли прийшло повідомлення з Рима їхати в Австралію, я тиждень чекав, дзвонив до нунція, відмовлявся, але потім погодився, бо в цьому послуху і полягає покликання», — зізнається владика Петро.

Владика Петро ніколи раніше не був у Австралії, не знав чим живуть тутешні українці: «Я ніколи не був у Австралії, більш-менш знав, де вона знаходиться, але не мав поняття про ситуацію в Австралії. Я приїхав у Австралію у віці 49 років і вже мав багато практики по парафіях, певне поняття про суть церкви та що означає бути церквою. Звичайно, були певні культурні непорозуміння, адже я з Канади, а тутешня еміграція на 70 років молодша за канадську. Мені допомогло те, що в Канаді я побачив, що стається з громадою, яка довший час живе не поселеннях. У Канаді це було вже третє покоління, а в Австралії лише перше. Тому я більш-менш знав що станеться в Австралії у церкві з практикою віри. Я знав, що потрібно готувати молодь та церкву, що потрібно розуміти, що ми залишаємося тут, а культура Австралії досить сильна і асиміляція буде проблемою. Зараз ми в Австралії дійшли до того, що я бачив двадцять п’ять років тому в Канаді. Проте, несподівано для мене, через появу нових форм комунікації все відбулося значно швидше».

Владика Петро Стасюк заснував рух «Українська Молодь — Христові» в Австралії, був членом екуменічного комітету і секретарем імміграційного комітету в Єпископській конференції Австралії. Він багато працює з молоддю і тому є популярним серед учнів. За свою роботу, зокрема як хокейний тренер, владика Петро отримав багато нагород, які й досі зберігаються в його канцелярії.

Преосвященний владика Петро Стасюк відомий своєю працею для української церкви не лише в Австралії, але й в цілому світі. У 2009 році австралійський уряд за значні досягнення відзначив його медаллю Ордена Австралії.

Він любить бути на природі, а в дитинстві хотів бути лісником. Від батьків владиці передалась любов до землі. На задньому подвір’ї катедрального храму Свв. апп. Петра і Павла він має чудовий город, де вирощує овочі та ярину.

Від вересня 2008 року впродовж десяти років владика Петро опікувався Патріаршою катехитичною комісією (хоча, його служіння у ділянці катехитичного служіння у нашій Церкві сягає 25 років), а від вересня 2013 року до вересня 2018 року — Відділом морського апостоляту Української Греко-Католицької Церкви. Завершуючи своє служіння як очільника катехитичної комісії владика Петро підсумовує: «Справді, 25 років тому мене обрали на єпископа. У той період було важко, адже не було ніяких сучасних наукових книжок, видань для катехизації, окрім дуже старих. Тож ми тоді шукали способи, щоб рухатися вперед… Через два роки с. Луїза Цюпа, СНДМ, заступник голови Патріаршої катехитичної комісії УГКЦ, приїхала з Бразилії працювати, тож ми скликали з’їзд катехитів з усього світу, який відбувся в Рудному в 1995 році. На цьому заході зібралося понад сто найкращих катехитів того часу. Одна з ідей, яка тоді пролунала, полягала в тому, що треба писати загальний Катехизм УГКЦ. Варто зауважити, що всі ідеї з того з’їзду ми втілили протягом кількох років. Ми працювали над ним 10 років та мали чимало з’їздів катехитів, науковців та інших фахівців нашої Церкви. Він вийшов у 2011 році. Я поважаю ту команду, яка працювала над Катехизмом, і радий, що вони — найкращі теологи світового рівня нашої Церкви — ще досі живуть. До речі, Глава і Отець УГКЦ Блаженніший Святослав був у цій команді та відповідав за моральну частину Катехизму, о. Мирон Бендик — за першу частину, а п. Михайло Петрович — за літургійну частину. Слід зазначити, що були різні форми катехизації — книжки, які допомагали вчителям/катехитам катехитизувати, а також катехитичні школи, інститути, тощо. Велику допомогу у встановленні й розвитку катехитичного служіння надав і далі надає Катехитично-педагогічний інститут УКУ, який є науковою і методичною базою у творенні і впровадженні катехитичних програм. На мою думку, написання Катехизму з’єднало нашу Церкву. Катехизм — наша віра і офіційне вчення Церкви — це те, на що ми спираємося як Церква. Ми зараз бачимо, що УГКЦ є сильною і потужною, бо вона знає, якою вона є та що їй потрібно».

25 серпня 2018 року преосвященний владика Петро Стасюк став головним капеланом Спілки української молоді (СУМ).

15 січня 2020 року Папа Франциск призначив отця Миколу Бичка єпископом Мельбурнської єпархії святих апостолів Петра й Павла УГКЦ, прийнявши попередньо зречення владики Петра Стасюка у зв'язку із досягненням 75-річного віку.